24 грудня Церква відзначає день пам’яті святого Миколая (Виноградова)

Святий Миколай (Миколай Михайлович Виноградов) народився в 1876 році в місті Дмитрові Московської губернії у священницькій сім’ї. Він закінчив семінарію і став законовчителем. Святий проживав у будинку Вознесенської обителі, де мешкав і священник Іоанн Митропольський разом із сім’єю.

В 1898 році Миколай одружився на дочці отця Іоанна Антоніні. Невдовзі після цього його хіротонізували у диякона і направили служити у Московський Вознесенський дівочий монастир. В 1917 році угодник Божий удостоївся ієрейської хіротонії і почав священнодіяти у Георгіївському храмі на Псковській горі, що на Варварці. В наступному році Георгіївський храм закрили, і місцем служіння батюшки став храм великомученика Нікіти на Швивій гірці. Тут святий служив близько 18 років.

Хоча Вознесенський монастир був закритий, отець Миколай не припиняв піклуватися про сестер цієї обителі. В 1923 ігуменя Євгенія звернулася до Патріарха Тихона з письмовим проханням про нагородження святого хрестом за ревне 25-річне служіння та пастирську турботу про них і після виселення з монастиря. Прохання ігумені було задоволене.

Коли діти угодника Божого виросли і утворилися нові сім’ї, житло для усіх стало тісним, і батюшка з матушкою поселилися в кімнатці на дзвіниці, що розміщувалася під площадкою для дзвону. В 1935 році храм святого Нікіти був закритий, і отець Миколай певний час служив у храмі Різдва Христового у Ізмайлові, а потім став священнодіяти у Воскресенській церкві села Василівського Рузського району Московської області. Тут угодник Божий з матушкою проживав у старій похиленій хатині, розташованій на території храму.

Паства не залишала батюшку. На сповідь до нього приїжджали і з Москви, в тому числі монахині. Декілька віруючих жінок піклувалися про храм та святого. Влітку у Василівському гостювали внуки отця Миколай. Найстарший з них Коля був «дідусевим хвостиком», бо завжди старався бути поряд. Він допомагав у вівтарі, ходив з дідусем в ліс і задавав йому багато різних питань.

Хоча в отця Миколая боліли та набрякали ноги, він звершував треби у довколишніх поселеннях і нікому не відмовляв. Батюшка не носив мирського вбрання і одягався у підрясник. Коли до нього ставилися недоброзичливо, він без усякої образи вступав зі своїм недругом в розмову.

Вставав отець Миколай раніше за інших і лягав пізніше за всіх. Часто він зупинявся помолитися біля пам’ятника, що знаходився між церквою та убогим житлом святого і був зроблений у вигляді аналоя з розгорнутою на ньому книгою. Батюшка клав молитвослов на аналой. Ще одним місцем молитви було кладовище, де отець Миколай молився біля декотрих могил.

В будні дні в храм приходило мало людей, а в святкові – храм заповнювався. Богослужіння угодник Божий звершував неквапливо. Він мав сильний голос.

Голова сільради написав статтю у місцеву газету, в якій говорив, що отець Миколай навмисно влаштовує Богослужіння, аби відволікти людей від роботи, і цукерками заманює у церкву дітей. В довідці на арешт святого зазначалося, що він збирає колгоспників і читає їм Біблію.

На Пасху 1937 року святий домовився, щоб човняр перевозив людей через ріку безкоштовно. Пізніше угоднику Божому приписали зрив «антипасхального вечора» колгоспників.

В серпні 1937 року отця Миколая звинуватили в контрреволюційній агітації і арештували. Його засудили до 10-річного ув’язнення у виправно-трудовому таборі і послали в Усть-Вимьський табір НКВС в республіці Комі. В грудні цього ж року близькі батюшки отримали від нього лист. У відповідь вони послали святому за його проханням сухарики, цукор і сіль. Однак посилку адресат не отримав. Вона прибула назад з написом «адресат не значиться», а замість продуктів у посилці було каміння.

24 грудня 1937 року отець Миколай спочив у таборі. Його тіло поховане в невідомій могилі.

Добавить комментарий