14 січня Церква відзначає пам’ять святителя Афанасія Полтавського

Святий Афанасій (Феодор Павлович Вольховський) народився в місті Полтаві у священницькій сім’ї. Його дядько Афанасій був єпископом Тверським, а пізніше Ярославським.

Юнак навчався в Тверській Духовній семінарії і Київській Духовній академії. У 23-річному віці він втратив батька, а після нього і свого благодійника – дядька.

В 1765 році Феодор був хіротонізований в ієрея і став служити в Миколаївському храмі міста Полтави. Згодом померла його дружина. В 1769 році святий прийняв чернечий постриг в Чернігівській Іллінській обителі з іменем Афанасій в честь Афанасія, патріарха Царгородського, та в пам’ять про покійного дядька, архієпископа Афанасія.

В 1770 – 1776 рр. угодник Божий виконував різні послухи при кафедральному соборі Чернігова та Свято-Троїцькому монастирі. В 1776 – 1781 рр. він був ігуменом Новгородської Кирилової обителі, а в 1781 –1783 рр. – намісником Олександро-Невської Лаври. В 1783 році святого перевели в Новгородську Отенську Покровську Трьохсвятительську обитель, а пізніше – у Вяжицький монастир. В цей час він удостоївся сану архімандрита. З 1785 року Афанасій – архімандрит Новгородської Юр’євої обителі.

В 1788 році святий був хіротонізований в архієрея і став єпископом Староруським, вікарієм Новгородської єпархії, та найближчим помічником митрополита Гавриїла (Петрова). В 1895 році святитель Афанасій удостоївся переведення в губернське місто Могилів і почав управляти Могилівською та Полоцькою єпархією. Він був мудрим та добрим архіпастирем і багатьох уніатів навернув до Православ’я, через що в 1797 році отримав від імператора Павла Петровича у винагороду орден Святого Олександра Невського. Проте в тому ж 1797 році на угодника Божого чекало тяжке випробування.

Один диякон на прізвище Харкевич склав донос на святителя і послав його у Священний Синод. В доносі диякон неправдиво звинувачував владику Афанасія у тяжких моральних та громадянських злочинах. Коли святий дізнався про те, в чому його звинувачують, то подав прохання про звільнення. Він хотів огородити Православ’я в Могилівському краї від ганьби та підозр. Згідно з указом імператора святитель відбув на покій в Мгарську Спасо-Преображенську обитель Полтавської губернії. Про наклепницький же зміст доносу свідчить те, що для з’ясування справи не проводилося ніяке розслідування і святому була призначена пенсія.

1 січня 1801 року владика Афанасій відійшов до Господа у Полтаві. Його мощі були поховані в Полтавській Хрестовоздвиженській обителі і почивали нетлінно. Нетлінність тіла святителя була виявлена в 1882 році Преосвященним Іларіоном (Юшеновим), що був зведений на Прилукську кафедру (Полтавське вікаріатство). Згідно з рішенням Синоду гроб єпископа Афанасія винесли з усипальниці і поставили в склепі, де влаштували церкву і стали служили панахиди. Від мощей угодника Божого звершувалися численні чудеса і подавалися зцілення. Тому матеріали для його канонізації були швидко підготовлені. Коли готувався до видання Полтавський патерик, в нього було включене ім’я святителя. Урочисте прославлення владики Афанасія планувалося звершити після Собору Руської Православної Церкви 1917 року, але почалася революція.

Мощі угодника Божого в роки радянської влади уціліли чудесним чином. Безбожники помістили їх в краєзнавчому музеї Полтави в якості експоната антирелігійної виставки. Тут вони перебували до початку Великої Вітчизняної війни. Коли прийшли окупанти, їх потай забрали і поховали під підлогою соборної церкви монастиря. Пізніше музей, де знаходилися останки святителя, згорів, і поширилася чутка, що разом з ним згоріли і чесні мощі. Справжнє місце знаходження святині не розголошувалося, аби уникнути їх осквернення безбожниками.

Близько 1995 року мощі єпископа Афанасія були переховані на монастирському кладовищі між Хрестовоздвиженським собором та храмом Пресвятої Трійці.

В 2010 році владика Афанасій був прославлений в лику святих Українською Православною Церквою. В місяцеслов Руської Православної Церкви його ім’я було включене в 2017 році.

Добавить комментарий