18 січня Церква відзначає пам’ять преподобного Симеона Псково-Печерського

Святий Симеон (Василій Іванович Желнін) народився в 1869 році в селі Яковлевському Островського повіту Псковської губернії в селянській сім’ї. Батьки виховували його в благочесті.

Оселю Желніних не раз відвідував монах Крипецької обителі Корнилій, що нині приєднаний до місцевошанованих Псковських святих. Бувало він залишався на ночівлю і лягав спати з отроком Василієм. При цьому Корнилій пророче говорив хлопчику, що той буде монахом і великим старцем. Іноді Василій ходив з Корнилієм збирати пожертви для монастиря, і монах передрікав, де їм подадуть милостиню, а де ні, що й збувалося.

В 10-річному віці отрок, щоб допомогти батькам, пас коней. В цьому ж віці він дізнався про святого Серафима Саровського. Аби уподібнитися старцю, Василій знайшов в полі великий камінь і молився на ньому.

В 12-річному віці разом з батьками святий відвідав Псково-Печерську обитель. В монастирі йому так сподобалося, що він вирішив залишитися там назавжди і згодом здійснив свій задум.

Коли юнаку було 20 років, він став просити батька відпустити його в монастир, однак батько нічого не хотів про це чути і сказав сину, що його треба женити. Тоді Василій відповів, що ніколи не одружиться. Через декілька років батько переконався у непохитності наміру сина бути монахом і дозволив йому збудувати на подвір’ї будиночок, де би той молився наодинці. В тому будиночку Василій прожив до 25-річного віку.

В селі Яковлевському проживав старець Симеон, якого люди вважали блаженним. Він час від часу бував у домі батьків юнака і іноді ночував там. Якось святий попросив у старця благословіння йти в монастир, але той йому нічого не відповів. Згодом Симеон явився у дім Желніних і сказав, що прийшов сюди помирати. Тоді Василій знову попросив у нього благословіння на чернече життя. Старець же взяв мотузку, скрутив її джгутом і почав бити юнака та гнати його спочатку на двір, потім на вулицю і за межі села. Після цього Симеон повернувся в дім батьків святого, ліг на лавку та спочив. Очевидці того, що сталося, зрозуміли, що блаженний виганяв юнака з дому в монастир.

В 1896 році Василій був прийнятий послушником у Псково-Печерську обитель. Її намісник, архімандрит Мефодій, взяв його до себе келійником. Крім обов’язків келійника святий виконував інші послухи разом з братією, зокрема, займався будівництвом готелю для паломників. Часто братія працювала з раннього ранку до пізнього вечора. Бували вільні години, коли молоді послушники та монахи відпочивали на свіжому повітрі. Проте Василій, що був умілим майстром, не відпочивав, а йшов працювати в столярню.

В 1900 році святий прийняв чернечий постриг з іменем Вассіан. В наступному році він був хіротонізований в ієродиякона і поселився в окремій келії. В 1903 році Вассіан удостоївся сану ієромонаха і невдовзі був направлений економом в Снєтогорський монастир у Пскові, де перебував 4 роки. Після повернення у Псково-Печерську обитель його направили в маєток Мустіщево, розташований за 25 км від монастиря. Тут отець Вассіан займався відновленням господарства. Перш за все він подбав про будівництво храму в честь Предтечі Господнього Іоанна, церковного дому, господарських будівель та інших споруд. Крім цього святий налагодив землеробство. Такі труди зайняли багато років, і угодник Божий повернувся у Псково-Печерський монастир лише в 46-річному віці.

Коли почалася революція, єпископ Іоанн (Булін), що був настоятелем обителі, хотів призначити угодника Божого її намісником. Проте отець Вассіан прагнув прийняти схиму. Бажання святого здійснилося в 1927 році. Тоді він був пострижений в схиму з іменем Сімеон і став духівником братії та паломників монастиря. Житлом преподобного була темна сира печера, викопана в горі поряд з храмом Успіння Божої Матері.

33 роки святий подвизався у схимі. Щодня він молився за ранньою Літургією в печерній Успенській церкві, вночі виконував келійне правило схимника, а вдень приймав братію та паломників. Крім цього преподобний трудився в столярній майстерні.

В першу ж ніч перебування в печері, преподобному явилися нечисті духи і стали його лякати. Він не міг навіть перехреститися і лише молився: «Господи, прийми дух мій». Подібні бісівські напади повторювалися багато разів, але угодник Божий перемагав їх молитвою і хресним знаменням.

Старець Симеон мав велику любов до Бога та людей і відрізнявся смиренням. За такі чесноти Господь наділив його прозорливістю та даром зцілення душевних і тілесних недугів.

Перед кончиною святий знесилився, але не припинив приймати людей. Він повчав усіх любові і говорив, що ненависть хоча б до однієї людини веде до смертного гріха.

Згідно з одкровенням Божим преподобний Симеон чекав смерті 15 січня (за н. ст.). Намісник монастиря, який боявся, що святий може скінчатися на Богоявлення і зробити в цей день переполох, попросив Симеона помолитися, аби Господь відстрочив його кончину. Старець погодився, помолився Богу і спочив 18 січня, напередодні Богоявлення. Поховали його після свята.

На погребіння святого зібралося багато народу. Заупокійне Богослужіння звершували 40 священнослужителів. Гроб з чесними останками поставили у печерах монастиря на місці, вказаному самим преподобним. Нині мощі угодника Божого знаходяться в Стрітенському храмі обителі. По молитвах преподобного продовжують звершуватися чудеса.

Добавить комментарий