17 лютого Церква відзначає день пам’яті святого Миколая Студита

Святий Миколай народився в 793 році в поселенні Кідонії на острові Крит у християнській сім’ї. Змалку він вивчав Слово Боже, а в 10-річному віці був посланий батьками в Константинополь, де в Студійському монастирі подвизався його дядько Феофан. Дядько привів отрока до ігумена обителі преподобного Феодора (Студіта), який направив хлопчика в монастирське училище, що знаходилося за межами монастиря. Коли юнаку було 16 років, ігумен Феодор постриг його в монахи. Через декілька років Миколай був хіротонізований в ієрея.

В Студійський монастир прибув рідний брат святого на ім’я Тит. Він залишив батьківщину після нападу на Крит сарацин і відведення в полон батьків. Святий утішив брата мудрими словами, і Тит також прийняв чернечий постриг.

Згодом мир у Церкві Христовій порушили єретики-іконоборці на чолі з нечестивим царем Левом Вірменином. Тоді святий Патріарх Никифор та благочестиві архієреї були ув’язнені в різних країнах. Преподобні Феодор Студіт та його учень Миколай потрапили до темниці у фортеці Метопа, розташованій поблизу Аполлоніадського озера. Тут святі знаходилися цілий рік і зуміли проповідуванням істинного вчення відвернути багатьох від нечестя. Про це дізнався цар і повелів ув’язнити Феодора та Миколая у містечку Воніті, де їх тримали під строгим наглядом, аби з ними ніхто не спілкувався. В цей час святі повчали людей через послання. За це преподобних піддали таким катуванням, що їхні тіла розривалися на частини. Страждальців морили голодом та спрагою і давали їм хліб та воду лише раз у декілька днів. Бувало святих позбавляли їжі та пиття на тиждень. В таких умовах Миколай і Феодор перебували 3 роки.

Не встигли в угодників Божих загоїтися попередні рани, як їх побили до півсмерті. Причиною цього стало перехоплене і доставлене царю послання Феодора, написане святим Миколаєм. Рани на тілі преподобних сягали кісток, а шкіра висіла шматками.

Згодом цар викликав Феодора та Миколая у смірнські краї. Тут їх жорстоко катували і з закованими в колодки ногами вкотре ув’язнили. Святі томилися в темниці 20 місяців і вийшли на волю після смерті царя Лева, коли царський престол зайняв Михаїл Валвос. Преподобні прибули в Халкидон, де був ув’язнений Патріарх Никифор. Разом з ним вони відправилися до царя, щоб відвернути його від іконоборства. Цар не схилився на вмовляння святих і залишився у своєму нечесті.

Після цього наставник з учнем поселилися в Акріті у Віфінії. Тут преподобний Феодор відійшов до Господа, а святий Миколай залишився подвизатися при його гробі.

Наслідником Михаїла Валвоса був його син Феофіл – запеклий іконоборець. Він відновив гоніння на Церкву Христову, і преподобний був змушений переходити з місця на місце.

Коли скінчався Феофіл, за малолітства наслідника престолу Михаїла, царська влада перейшла до благочестивої цариці Феодори. В цей час Миколай повернувся в Студійську обитель, якою після смерті ігумена Навкратія управляв 3 роки. Потім преподобний доручив ігуменство доброчесному мужу Софронію, а сам віддався подвигам безмовності у відлюдному місці. Коли спочив Софроній, Миколай був ігуменом монастиря ще декілька років.

Згодом Церкву Божу сколихнула нова смута. Причиною її стало беззаконне позбавлення святого Патріарха Ігнатія святительського престолу. Сталося це наступним чином.

Цар Михаїл за порадою свого дядька Варди прогнав матір з царських палат і примусив її прийняти чернечий постриг, при цьому Варду зробив своїм співправителем. Сам же Варда звершив велике беззаконня. Він покинув свою дружину і взяв замість неї дружину сина. Святитель Ігнатій у святковий день не лише заборонив Варді причаститися Пречистих Тайн Христових, але й привселюдно відлучив його від Церкви, що і викликало царську немилість.

Святий Миколай через такі нелади в Церкві залишив монастир і разом з братом відправився у монастирське поселення на острові Проконісс, де проводив безмовне життя. Якось повз це місце пропливали обидва царі. Вони знали, що угодник Божий користується великою повагою в народі, і вирішили схилити його до однодумності з собою. Преподобний викрив царів і передрік їм раптову погибель. Царі озлобилися на Миколая і прогнали його з місця подвигів. Тож угоднику Божому довелося знову поневірятись. Згодом за царським наказом святого схопили і привели в узах у Студійську обитель. Тут він томився в темниці 2 роки.

Після насильницької смерті Михаїла та його дядька Варди царем став благочестивий Василій. Тоді Миколай був звільнений з темниці і за проханням царя став знову управляти монастирем.

Господь наділив святого даром зцілення недугів. Так, преподобний чудесно зцілив царицю Євдокію, дружину патриція Мануїла Єлену, а пізніше і самого Мануїла.

У патриція Феофіла Меліссена раптово після народження помирали діти. Преподобний помолився за їхню дочку, і вона залишилася живою та згодом народила Меліссену внуків.

4 лютого 868 року у 75-річному віці Миколай відійшов до Бога. Перед смертю він передрік братії, яка відчувала нестачу хліба, що на третій день після його кончини Господь дасть їм достатньо пшениці. Так і сталося – в обитель прибув корабель з пшеницею, посланий царем Василієм.

За повелінням ігумена в келії Миколая поселився монах Антоній, що багато років страждав від кровотечі. По молитвах преподобного болящий чудесно зцілився від недуги.

Добавить комментарий