4 березня Церква відзначає день пам’яті святого Корнилія Псково-Печерського

Святий Корнилій народився в 1501 році у благочестивого боярського подружжя Стефана і Марії, що проживало у Пскові. Вже в дитинстві була помітною схильність отрока до духовного життя. Матір навчала його молитися і любити мандрівників.

Заради отримання освіти батьки віддали Корнилія у Псковську Мирозьку обитель. Тут в отроках виховували слухняність, навчали їх грамоти, написання книг та ікон. В Мирозькому монастирі складали та переписували літописи, житія святих, богослужбові книги.

Святий отрок подвизався у молитві та труді, виготовляв свічі. Перед написанням ікон він дотримувався посту і просив у Богоматері благословіння. Під час написання ікони Корнилій неустанно молився.

Після закінчення навчання святий повернувся додому.

Якось государевий дяк Місюрь Мунєхін, друг сім’ї Корнилія, відправився у невелику Печерську обитель, розташовану серед лісів, і взяв з собою юнака. Довколишня краса та Богослужіння в печерному храмі наповнили серце святого духовною радістю, і він гаряче молився Богу. Це паломництво сильно вплинуло на майбутнє життя угодника Божого.

Невдовзі після цього Корнилій відрікся від світу і був пострижений у чернецтво в Псково-Печерському монастирі. Він проводив подвижницьке життя, весь час перебував у трудах та молитві, спав на дошках.

В 1529 році Корнилій став ігуменом обителі. За його начальствування кількість братії зросла з 15 до 200 чол. Святий вставав на світанку, звершував Богослужіння, а потім трудився. Він нагадував братії про подвиг перших християн і надихав її виконувати устав, строго поститися та молитись.

Преподобний навертав до Православ’я жителів довколишніх місцевостей, і багато з них приймали Святе Хрещення у монастирі. Святий відрізнявся лагідністю і смиренням, повчав та благословляв з любов’ю. Люди відкривали йому свої серця, каялися зі сльозами і отримували духовну втіху.

Одного разу у псковській землі стався мор. Місцеві жителі покидали поселення і проживали в лісах. Багато хто гинув не лише від пошесті, але й від голоду. Тоді з благословіння ігумена Корнилія монахи виносили голодуючим варені зерна жита.

Коли тривала Лівонська війна (1558 – 1583 рр.), угодник Божий проповідував істинну віру у відвойованих містах, будував Божі церкви, допомагав потерпілим, піклувався про поранених. В монастирі ховали погиблих і записували їхні імена в синодики для поминання.

В 1560 році на свято Успіння Богоматері святий послав у благословіння руським воїнам, що взяли в облогу місто Феллін, проскуру і святу воду. В той самий день німці здали місто.

Ігумен Корнилій створив у Псково-Печерській обителі велику на той час бібліотеку. За його управління монастирем почали писатися літописи, був заведений великий синодик, в який вносили імена померлої братії та благодійників. Святий почав вести «Кормову книгу», що містила історичну характеристику того часу, склав «Описання монастиря» та «Описання чудес Печерської ікони Божої Матері».

Угодник Божий розширив та прикрасив обитель. Були продовжені печери, дерев’яна церква в ім’я Сорока мучеників Севастійських була перенесена за огорожу монастиря, а на її місці звели храм в честь Благовіщення Богородиці. Крім цього була збудована Покровська церква. Довкола монастиря спорудили кам’яну стіну, а над воротами – кам’яний храм в честь святителя Миколая Чудотворця.

Псково-Печерський монастир став світочем Православ’я та фортецею проти зовнішніх ворогів держави.

В 1538 році було засноване подвір’я обителі у Пскові з кам’яним храмом в честь ікони Богородиці «Одігітрія».

Преподобний Корнилій створив при монастирі іконописну майстерню. Також функціонували столярня, ковальська, керамічна та інші господарські майстерні.

Наприкінці життя угодник Божий був несправедливо обмовлений перед царем Іоанном Грозним. Коли останній прибув до Псково-Печерської обителі, ігумен Корнилій вийшов йому назустріч. Тоді розгніваний цар власноруч відсік святому голову. Після цього вбивця одразу розкаявся, підняв тіло убитого і поніс на руках до храму Успіння Божої Матері. Доріжка, по якій ішов цар, обагрилася кров’ю угодника Божого і отримала назву «кровавого шляху».

Після цього Іоанн Грозний звершив щедрі пожертви монастирю та вписав ім’я ігумена Корнилія у свій синодик, але пам’ять про вбивство святого переслідувала його до кінця життя.

Останки преподобномученика поховали в стіні «Богом створеної печери», де вони почивали 120 років. В 1690 році нетлінні мощі Корнилія, що прославилися чудесними зціленнями, були покладені в новому гробі в стіні соборного Успенського храму.

Добавить комментарий