Митрополит Варсонофій і Торжество Православ’я у Вінниці (ВІДЕО)

Бесіда з митрополитом Варсонофієм про Торжество Православ’я — у Вселенській Церкві та Вінницькій єпархії (+відео)

Митрополитом Вінницьким і Барським владика Варсонофій став у непростий час — йому випало очолити єпархію, яку її архіпастир залишив, ухилившись у розкол. З вуст ієрарха слова про стояння у вірі та дотримання чистоти православної традиції звучать особливо переконливо.

Інформаційно-просвітницький відділ УПЦ публікує бесіду з циклу «Великий піст: крок за кроком з отцем Олександром Клименком» напередодні Неділі Торжества Православ’я.

Прот. Олександр Клименко: Радості вам во Христі, дорогі брати і сестри!

Скажу щиро, ми з вами дожили до завершення цього першого непростого тижня Великого посту. Він був непростий для всіх нас — і для священнослужителів, і для мирян. Разом із вами ми пройшли великий пласт тих молитовних чинопослідувань, які налаштували нас на великопісний лад. Нами вже прочитаний Великий покаянний канон прп. Андрія Критського, ми мали змогу причаститися Таїн Христових на декількох Літургіях. І ось ми з вами святкуємо свято, що у православній традиції має назву «Торжество Православ’я». Чому таку назву носить цей день, чим це зумовлено, які історичні передумови, ми будемо сьогодні запитувати в митрополита Вінницького і Барського Варсонофія.

Слава Богу, владико!

Митрополит Варсонофій: Навіки слава Богу!

Прот. Олександр Клименко:  Що ж, на всі ці запитання, які я зараз озвучив, доведеться відповідати Вам. Прошу Вас, владико.

Митрополит Варсонофій: Не випадково Свята Церква встановила це святкування в першу неділю Великого посту, після тих великопісних подвигів, коли кожний день богослужіння проникливі, особливі, як-то Покаянний канон Андрія Критського, який допомагає побачити себе, духовну внутрішність та надає можливість у духовному піднесенні воздати Господу Богу славу за те обдарування, за ту віру торжественну.

Історично свято Торжества Православ’я було встановлено у VIII столітті. Ми знаємо, що це передувало тій події, коли імператор Лев ІІІ Ісавр наказав знищити всі ікони, але Господь не допустив цього. Ми навіть не уявляємо, що б було без ікон, які нас переносять у ту Небесну Церкву Торжествуючу. Це Торжество також є тим, що зберегли і передали нам мученики, що передали нам Печерські преподобні, які спочивають у Києво-Печерській Лаврі. Мученики страждали за віру, щоб нам її передати, і в образі вона нині з’єднується з Богом, з Божою Матір’ю, з тими мучениками, преподобними, до яких ми з вами звертаємося.

Перша ікона, яка засвідчила, що Господь зберігає нас у цій вірі, — це Іверська ікона Божої Матері. Коли воїн пронизав цей образ Богоматері, то кров стекла з лику Божої Матері, тим самим ми сьогодні можемо сказати, що кров Божої Матері омивала ту безвіру, ті гоніння, які велися проти Церкви Христової. Багато чудес через Іверську ікону Божої Матері відбувалося. Ми знаємо, як потім образ потрапив на гору Афон. Також ще є багато різних чудотворних ікон, від яких кожний християнин відчував у своєму житті ту дійсно благодатну силу, благодатну допомогу. Хто звертався перед іконою до Першообраза, той відчував ту благодатну силу, допомогу у своєму житті. Тому ми дійсно радіємо цього дня, тому по-особливому торжествує наше серце, наша душа, що в нас є цей скарб — Православна віра, яка веде нас до спасіння.

 Прот. Олександр Клименко: Тобто, фактично, ми згадуємо зараз подію, яка показала перед обличчям Всесвіту, що Церква здатна захистити свої святині, Церква здатна вибороти в тяжкій боротьбі своє право вірити так, щоб це відповідало вірі апостолів. І ми знаємо: попри те, що Церква подолала ці виклики у VIII столітті, боротьба з іконошануванням продовжилася. Наскільки часто це буває в Церкві, коли, здавалося б, ми на Соборах вибороли право вірити, але й надалі сили зла піднімаються перед обличчям свого замовника, скажімо так. Як Ви реагуєте на закиди тих сучасних іконоборців, які продовжують стверджувати, що ікона — це ідол? Як нам, священникам і мирянам, реагувати на таких людей? Чи багато було таких знайомих або перехожих людей у Вашому житті, які критично ставилися до іконошанування і навіть мали певну відразу до наших ікон?

Митрополит Варсонофій: У моєму житті було небагато випадків, більшість людей приходили з запитаннями. Знаєте, які в протестантів молитовний будинок — такі білі стіни, і виходить людинка в піджаку і краватці… А в нашому храмі все налаштовує на молитву…

…От заходиш до храму в Першу седмицю Великого посту — все в таких стриманих кольорах, все налаштовує на молитву, налаштовує на великопісний подвиг, що допомагає нам. Наведу такий приклад. Ти хочеш згадати рідних, які вже відійшли у вічність, дивишся на фотографію і переносишся думкою до них, згадуєш добрі стосунки, можливо, спілкування з ними. Так от і у випадку з іконою — ми не вклоняємося  дереву, фарбам, ми вклоняємося Першообразу, Тому, Який зображено на іконі. Чи це ікона Спасителя, чи це ікона Божої Матері, чи це ікона святого…

Тим паче, ми знаємо, що перший образ Спасителя — «Спас Нерукотворний» — відобразився дивним нерукотворним чином і зберігся. Також ми знаємо, що свт. Лука написав першу ікону Божої Матері — «Володимирську Богоматір». Ми розуміємо, що Господь нам таким чином передав Своє благовоління, щоб ми мали можливість через ікони вклонятися Першообразу…

Кожен у своєму житті, коли має певні сумніви або задається сумнівними питаннями, але приходить до ікони Божої Матері, хоч із невір’ям, та має хоч невеличку віру, то отримує для душі благодатну силу. І скільки таких людей, які з невірою приходили у лаврські печери, до ікон, підходили до ікони Богородиці «Призри на смирення» у Введенському монастирі… От люди йшли до генпрокуратури і просто зайшли дорогою до Введенської обителі — і в душі зміни відбулися.

У мене був такий випадок. Коли їду на Афон паломником, то завжди стараюся піднятися на вершину, і зустрічаються такі люди, які просто мають намір теж піднятися. А проїдеш святинями — особливо мені подобається Іверський монастир, де зберігається Іверська ікона Божої Матері — там у людини, навіть закостенілої в невірі, просто серце тане, — інакшим стаєш. І от коли люди просто хотіли піднятися на вершину Афону, але побували біля чудотворних ікон Божої Матері — це «Іверська», «Скоропослушниця», «Достойно єсть», — то просто по-іншому розкрилися. Якщо в людини є якась доля зневіри, вона прийде до чудотворної ікони, то відчує благодатну силу. Це просто треба відчути, доводити людині складно, якщо вона не хоче повірити, але якщо в неї бажання дійти до істини і вона підійде зі щирим серцем до чудотворної ікони, то Божа Матір допоможе.

Прот. Олександр Клименко: Із ваших слів стає зрозуміло, що іконошанування саме себе захищає, ікона відвойовує собі право перебувати в нашому житті.

Але переважна більшість людей, які відвойовують інше життя, можуть сказати так: «Владико, Бог у мене в душі, і я не потребую ніякої зовнішньої символіки для виявлення моєї любові, я не потребую догматизації основних імпульсів душевних, які виникають в мені. І всі ці ваші перемоги над єретиками, перемоги за право шанувати ікони чи право за певні Христологічні Істини, які ми так довго виборювали в епоху Вселенських Соборів, — все це для мене не грає ніякої ролі», — скаже пересічний чоловік, який не заглиблювався в історію Церкви і не пробував поки що молитися.

То чи  є зв’язок між правильною вірою і перед тими набутими правильними знаннями? Чи приводить правильне віровчення до правильної віри, і навпаки — неправильне віровчення до негативного досвіду, до неправильної молитви, до того, що впадеш в оману, чому нас вчать святі отці?

Митрополит Варсонофій: Зв’язок є обов’язково, бо ти маєш мати правильне знання віри. Чому? Тому що і Вселенські Собори, і святі відстоювали правильну віру. Канони, догмати дуже важливі, тому що без них ти не зможеш наблизитися до Бога. Знаємо, як святителю Василію Великому, коли він боровся з аріанами, говорили: «Що ж ти будеш боротися, там імператор на боці аріан». Але він відповідав, що найголовніше — це правильна віра Христова, яку нам передали апостоли.  І це дуже важливо, тому що коли в тебе неправильні знання про віру, то з часом вони приводять у хибну сторону — не до Бога, а поступово від Бога. Тому ми дорожимо правильною вірою, яка допомагає нам наближатися до Бога, і це для того, щоб здобути чесноти, а для цього повинна бути правильна віра. Це запорука всього, а далі вже, зрозуміло, — і молитва, і добрі справи, щоб показати через добрі справи правильною вірою, що ти добрий християнин.

Прот. Олександр Клименко: Коли про це Ви говорите, владико, то віриш, щодо тримання правильної віри, щодо дотримання чистоти православної традиції. Чому так? Чому я Вам довіряю? Тому що я знаю, в який непростий час вам довелося вступити в управління Вінницькою єпархією. І коли Ви говорите про дотримання цієї чистоти і про те, що буває, коли людина ухиляється від цієї чистоти, то говорите не про відсторонені для Вас речі, а про реальні.

Що таке Торжество Православ’я у Вінницькій єпархії? Чи це щось відсторонене для Ваших мирян і священників, для Вас особисто, чи це щось реальне? Чи пережили Ви Торжество Православ’я за останні місяці, за останній рік Вашого перебування на Вінниччині?

Митрополит Варсонофій: Так, це дійсно реальні речі для мене, для пастви Вінницької єпархії.

Колишній Вінницький митрополит Симеон перейшов у новостворену «ПЦУ» — непростий був час. Але якщо подивитися на історію нашої Церкви, то всі часи були непрості, складні, випробувальні. Сьогодні ми згадуємо про іконоборців, але ворог людський завжди різні методи використовує. Далі подивимося історію — ті ж Хрестові походи, що католики організовували, стільки святинь було знищено, мощей вивозилось… Далі дивимося — татаро-монгольске іго, скільки татаро-монголи храмів зруйнували, Києво-Печерську Лавру і т.д. Ще далі дивимося — католики унію організували, храми захоплювали. ХХ століття також сумне в нашій історії, але радісне, що явилося стільки мучеників, стільки святих, які показали нам Торжество Православ’я, показали ту правильну віру, яку потрібно зберігати. Здавалося б, після 1988 року, коли святкували 1000-ліття Хрещення, восторжествувала наша віра, але диявол нові знаходить методи, щоб не дати вірі Христовій розповсюджуватися як найбільшій, щоб люди не йшли до Бога, а йшли хибним шляхом.

Так і ми пережили рік тому дуже сумні події для нас і для Церкви, коли політики втрутились у справи Церкви, коли була створена нова структура під назвою «ПЦУ». Проте ми бачимо, якими методами вони хотіли насадити свої принципи. Хоча, здавалося б пересічній людині, вони не відрізняються від нас. Але вони не мають любові і не мають за мету спасти людей. А головне, що ми бачили у Вінницькій єпархії — вони забрали єпархіальне управління, забрали кафедральний собор і просто захоплювали храми і церковне майно рейдерськими методами.

Тому так — непрості часи ми пережили і, дійсно, відчули Торжество Православ’я, на другий день, як мене призначили. Після Синоду УПЦ мені подзвонили зі Служби безпеки України і попередили, що «не пустимо вас на Вінниччину, бо будуть заворушення».

Прот. Олександр Клименко: Навіть були такі побоювання?

Митрополит Варсонофій: Так. Мені подзвонили і заборонили їхати. Тоді було введено воєнний стан на Вінниччині, і мені сказали: «Не пустимо!». Я шукав різні шляхи, як приїхати, подивився залізничні потяги, мені навіть порекомендували приїхати в старенькій машині, сховатися в ній. Та вже наприкінці дня, я зустрічався з різними людьми протягом дня, питав, як же так, ми ж  у ХХІ столітті живемо. Знову зателефонували з СБУ і сказали, що дадуть дозвіл, але за умови, якщо не буде заворушень у Вінниці. На що я сказав: «Які заворушення, я їду до своєї пастви, я що ж їду заворушення влаштовувати?!» І тільки наприкінці дня зняли блокаду.

Коли я приїхав до Вінниці, а це було 18 грудня, люди зустріли з такою радістю! Це було таке Торжество Православ’я! У першу чергу, я не очікував, що буде стільки священників і мирян…

17 грудня 2018 року проходив Священний Синод УПЦ, після обіду я подзвонив отцю Богдану, а вже наступного дня зібралося стільки вірян! І це враховуючи те, що був робочий день, що не було ніяких оголошень про приїзд, просто хтось комусь подзвонив і повідомив, таке «місцеве радіо»… Це було Торжество Православ’я, тому що ми співали Пасхальні піснеспіви, це була радість! Радість від того, що багато людей прийшло і сказало, що нам дорога саме віра, що ми хочемо зберегтися в канонічній Православній вірі, яку зберегли і передали нам апостоли, мученики і всі святі. Реальне Торжество Православ’я я відчув, коли вперше приїхав у Вінницю.

Прот. Олександр Клименко: Нагадайте, будь ласка, якого це було числа?

Митрополит Варсонофій: 18 грудня 2018 року.

Прот. Олександр Клименко: Так народжуються історичні події. Тому що, як ми бачимо, кожна окрема єпархія — це досить незалежна інституція, на чолі зі своїм архієреєм, і, як окрема Церква, Ви можете похвалитися особливим святкуванням Торжества Православ’я.

Я пам’ятаю той час: ми всі переживали, як Вас всі приймуть, скільки священників зможуть утриматися у вірі і не розміняти її на політичні рухи в надії отримати певні дивіденди.  У чомусь була прикрість, а в чомусь радість, радість за тих, хто не перейшов.

Як зараз справи у Вінницькій єпархії? Чи є ті, хто, подібно Петру, зрозуміли свою неправоту і все ж таки повернулися в лоно Істинної Церкви, чи більшість священників, які перейшли у хибну структуру, продовжують перебувати в лоні хибних думок?

Митрополит Варсонофій: Більшість перебуває в тому хибному лоні. Але, слава Богу, є такі священнослужителі, які зрозуміли, що «ПЦУ» — це політична структура, що їх ввели в оману, і в першу чергу тим, що багатьом сказали, нібито її одразу ж визнають всі Помісні Православні Церкви. Потім їх вводили в оману тим, що багато священників та архієреїв перейдуть туди. Зокрема, в нашій єпархії в цьому аспекті працювали рік або й два зі священниками, наскільки мені відомо, окрім того, запевняли, що Блаженніший Митрополит Онуфрій піде. Ось таким чином вони ввели в оману деяких священнослужителів, і вони думали, що так і буде. Зараз вони зрозуміли, що це не так. У перше чергу, Помісні Церкви не визнали «ПЦУ», по-друге, розкольники не можуть поїхати в Єрусалим, на Афон. Так, є кілька місць на Святій Горі Афон, куди вони можуть поїхати в піджаках, але ж це не вихід.

Слава Богу, в нас вже чотири священнослужителі повернулися в лоно канонічної Православної Церкви. Вони написали покаянні листи про те, що були введені в оману, що усвідомлюють те, що неправильно зробили і зрадили присягу, адже кожен священнослужитель підписував, що буде вірний архієрею, канонам церковним і не піддаватиметься на політичні мотиви. Вони зараз побачили, що то — саме політична структура.

Прот. Олександр Клименко: Хочу лише сказати: слава Богу за повернення цих людей! Бо кожен заблукалий брат, як заблукала вівця, — хочеться віднайти і повернути в лоно Церкви.

Владико, для пересічного громадянина ми виглядаємо однаково: і розкольник, і канонічний священник. Заходиш у храм Божий — і там, і там ікони, відрізняємося лише часом мовою богослужіння, але ні догматами, тобто віровченням, ні обрядами, традиціями їх виконання ми особливо не відрізняємося. Чим насправді, на Вашу думку, з огляду на Ваш архіпастирський досвід, ми відрізняємося? Як це пояснити?

Митрополит Варсонофій: Коли католики насаджували свою віру, то теж дуже мудро сказали: «Ви зберігайте свої обряди, свої традиції…». Людина пересічна приходить і питається: «Нічого не відрізняється?». — «Ні, нічого не відрізняється, тільки підпорядковуємося Папі Римському». Таким чином вони хотіли завоювати серця людей і з правильного шляху звести.

Тому коли ми згадуємо цю історію з унією, то на думку спадає, що так само і зараз ми бачимо порушення канонів церковних. Чому вони порушені? Для простої людини не видно. Один патріархат втрутився в канонічну територію іншого, утворює ставропігії тощо, тобто порушено церковні канони, які роками зберігалися. А ми розуміємо, що сьогодні на йоту вони порушили тут, а завтра порушать ще більше: введуть новий стиль, ведуть спілкування з уніатами…

Як архіпастирі, пастирі, ми повинні людині сказати, в чому різниця, ми повинні довести цю різницю, і тоді людина зрозуміє, що це важливо. Тому що віра — це дуже важливо, тільки через віру ми можемо досягати любові до Бога і до ближнього, істинної любові. Через віру ми можемо спасатися! Тому дуже важливо для кожної людини зберігатися в канонічній вірі.

Прот. Олександр Клименко: Ви нещодавно завершили візит до Болгарської Православної Церкви, і, думаю, отримали новий досвід спілкування з православними братами Болгарії. Як вони побороли розкол, як видно це по їхньому церковному життю, чи воно розцвіло після цього? І яке їхнє ставлення до ситуації в Україні?

Митрополит Варсонофій: Ви знаєте, дуже гарний приклад, як подолано розкол у Болгарії. В них були, як вони говорять, складні часи в 1990-і роки. Також у них був політичний розкол. Але дякуючи Богові і добрим людям, яких Господь послав,  всередині 2000-х років їм вдалося подолати цей розкол. На державному рівні в них була підтримана ідея берегти Істинну Церкву, вони не втрутилися у справи Церкви і свою нову структуру утворили, ні — вони допомогли, щоб Істина запанувала.

Я не знаю, які механізми було задіяно, але через покаяння архієреїв, які відійшли та були знову прийняті в лоно Церкви…

Прот. Олександр Клименко: …Тобто не розчерком пера, не папірцем, а через покаяння…

Митрополит Варсонофій: Через покаяння вони були прийняті. Й один із них, який був досить активний і теж через покаяння прийнятий, на сьогодні захворів, було проведено лікування хімією. Вийшло так, що в нього ні бороди, ні волосся тепер немає, тому зараз він не служить, але отак ходить до храму і причащається. Але мені, та й, думаю, всякому, здається, що Господь таким чином спасає його, і він тихо, спокійно входить до храму і просто молиться.

Думаю, що нам показано якраз правильний шлях. Найголовніше досягнення — щоб ми досягнули Торжества Православ’я у вірі, цей шлях непростий, шлях Христовий…

Прот. Олександр Клименко: Ми також спілкувалися з ними (представниками Болгарської Церкви — ред.), вони тепер уже дивляться зі сторони, а не зсередини на такі самі проблеми, тільки які в нас. На чийому вони боці, кого вони підтримують у руслі тих проблем, з якими ми зіткнулися і вже другий рік переживаємо?

Митрополит Варсонофій: Слава Богу, вони підтримують нас. Я мав зустріч із Патріархом Неофітом, привітав його з сьомою річницею інтронізації. Слава Богу, я почув слова підтримки, молитви, запевнення, що вони переживають за нашу ситуацію, що вони підтримують нас.

Непроста в них також внутрішня ситуація, є в них свої думки всередині Церкви, але вся повнота Болгарської Православної Церкви  нас підтримує, молиться і запевняє, що ніяким чином не може визнати тих розкольників, які без покаяння були прийняті Константинопольським патріархом.

Прот. Олександр Клименко: Як говорив митрополит Антоній Сурожський, Торжество Православ’я — це не перемога одних православних людей над іншими православними людьми, це усвідомлення того, що Православ’я продовжує сяяти, як незгасиме світло в усьому світі.

І от Ви побачили радісний досвід перемоги в Болгарській Православній Церкві, а тепер повернулись у свою непросту парафію, але так спокійно розповідаєте  про Ваші будні у Вінницькій єпархії, спокійно робите відсилки до минулого, мовляв, так завжди в історії було, з цим завжди Церква стикається… Я розумію, Ви, певною мірою, прикриваєте собою безліч тих запитань, які виникають у Вашому архіпастирському служінні на «передовій» нашої Церкви, тому що таких проблем, як на Вінниччині, зазначу, не зазнала жодна єпархія. Тому що тільки там був архієрей, який покинув лоно канонічної Церкви.

Які слова Ви знаходите для людей, як Ви їх об’єднуєте, які нові починання Ви звершуєте, щоб об’єднати людей у Православ’ї? Поділіться, що нового Ви запропонуєте нам, щоб ми тут також побачили, що єпархія жива, що єпархія рухається в нову сторону?

Митрополит Варсонофій: Дуже гарні Ви навели слова митрополита Антонія Сурожського, що це світло — світло, яке сяє в обличчях людей.

Ми говорили дещо раніше про те, яка різниця між канонічною Церквою і розкольниками… І от ще різниця. Я хотів би наголосити, що монастирі і ченці — це особливі світильники, в усі часи вони були світильниками Церкви Христової. І ось така різниця: дійсно, скільки в нас монастирів, скільки в нас подвижників, які показують оцей шлях до Бога. Не просто в книжці про це можна прочитати, чи вийдуть якісь протестанти і прочитають лекцію про це, ні — вони своїм життям показують, як потрібно жити! І я радію, в першу чергу, що в нашій єпархії діють монастирі — Браїлівський монастир, цьогоріч ми святкуємо 30-річчя відновлення чернечого життя, 30 років тому була запалена монаша лампада в цій обителі; це новостворена Барська жіноча обитель; Лемешівський чоловічий монастир.

Я сам розчулююсь особливими монашими подвигами, коли приїжджаю в ту ж Лемешівську обитель і бачу, як братія трудиться! Молитва, труд… У першу чергу сама братія дивиться на ігуменію, на ігумена… І мені дуже радісно, що є в нас такі обителі, які є тим світильником, які є тим вогнем, що запалює багатьох людей і допомагає зберігатися в Церкві Христовій і зберігати віру. Тому дуже важливо, що в нас є монастирі, які, слава Богу, показують нам той правильний шлях.

Також вірян об’єднують церковні свята, спільні заходи…

Хотів би сказати, що в нас відбудеться Хресний хід вулицями Вінниці, присвячений Торжеству Православ’я. Традиційно Свята Церква йде Хресним ходом з чудотворними іконами, освячує місто, у ході зміцнюється якраз віра людей. Тому запрошую всіх вірних нашої Вінницької єпархії! Хто має можливість, приходьте 8 березня на 15:00 до Воскресенського храму Вінниці, щоб разом із вами ми пройшли Хресною ходою до захопленого Преображенського собору, де звершимо молебень Торжеству Православ’я. Прославимо Бога Спасителя, Який дарує нам віру, Який дарує нам милості і попросимо, щоб Він зміцнив нас у вірі нашій. Тому всіх, хто бажає, будь ласка, запрошую!

Думаю, це якраз об’єднує нас, допомагає людям, щоб цей вогник не згас, а тільки більше і більше розгорався і залучав інших людей. Такі церковні заходи допомагають людям зберігатися в Церкві і допомагають, щоб віра розгоралася.

Прот. Олександр Клименко: Ось, як бачите, в такому спокійному тоні з «неспокійним» архієреєм ми провели сьогоднішню розмову. Неспокійним, звісно, не за внутрішнім станом, навпаки — від спілкування тут, у нас у студії, розливається особливе тепло, за що я дякую Вам, владико. Але приємно, що люди, які знаходяться на вістрі православної боротьби, зберігають у собі такий духовний спокій! Дякуємо Вам, владико!

Хотілося б також, щоб Ви дали настанову на Великий піст. Як нам зберегти той внутрішній спокій, який я вже протягом кількох десятків хвилин відчуваю поруч із Вами?

Митрополит Варсонофій: Час Великого посту — це духовна весна, тому ми повинні по-іншому подивитися на своє життя, порадіти цьому, головне не те, що Великий піст — це суворий піст, що хтось нам не дозволяє щось їсти, ні, це — духовна весна.

Коли ми проходимо поприще Великого посту згідно канонів, утримуємося суворо, то відчуваємо наприкінці дня, наприкінці тижня особливу радість. Чому саме цієї неділі особливе свято — Торжество Православ’я, чому кожної неділі Великого посту особливе свято? Тому що коли ми проводимо седмицю в пості, молитві, то відчуваємо цю радість.

Я хотів би побажати, щоб кожен із нас — для себе, не для Бога потрібні наші поклони, наш піст, а для нашої душі це потрібно, — провів його суворо, хто як може. Тому хочу побажати, щоб кожен із вас постарався досягнути тих висот, тих чеснот, тієї чистоти своєї душі, щоб ми очистили своє серце, свою душу, щоб достойно змогли зустріти величне свято Воскресіння Христового. Бажаю всім вам Божої допомоги, щоб провести достойно цей Великий піст!

Добавить комментарий