22 березня Церква відзначає пам’ять мученика Іоасафа (Шахова)

Святий Іоасаф (Миколай Іванович Шахов) народився в 1870 році в селі Іллінському Ярославського повіту Ярославської губернії в селянській сім’ї. Освіту він здобував у церковнопарафіяльній школі. В 1896 році святий прийшов у Ніколо-Пешноську обитель Московської губернії.

В 1904 році під час російсько-японської війни настоятель монастиря благословив послушника Миколая послужити ратним подвигом Церкві та Батьківщині, і Миколай відправився на фронт. Півтора роки угодник Божий служив рядовим на фронті. Коли з Японією був укладений мир, святий повернувся у монастир.

В 1906 році Миколай прийняв чернечий постриг з іменем Іоасаф. В 1907 році він удостоївся сану ієродиякона, а в 1910 році – ієромонаха.

З початком Першої світової війни та створенням додаткових армійських частин виникла потреба у збільшенні кількості полкових священників, особливо на передовій, де на воїнів постійно чекали страждання та смерть. Під час тяжких боїв лише віра у вічне життя долала жах смерті.

В 1915 році з благословіння настоятеля монастиря ієромонах Іоасаф прибув на фронт і став служити в 461-му полку. Він супроводжував солдатів у бій, виносив з поля битви поранених, сповідав та причащав їх, ховав померлих.

З поширенням серед військ більшовицької пропаганди, що сягнула і передової, солдати стали запитувати в отця Іоасафа, коли закінчиться війна, кому вона потрібна і чи довго вони ще будуть страждати. Святий говорив, що вони страждають за спільну справу – за віру, царя і Вітчизну, яку повинні захищати, не жаліючи своєї крові.

Влітку 1917 року монастирським начальством святий був відкликаний в обитель, яка в умовах безбожної влади змогла проіснувати ще 10 років. В 1928 році монастир закрили, і угодник Божий відправився в Коломну, щоб подвизатися у Голутвінському монастирі. Настоятель обителі знав, що і її скоро закриють, тому порадив отцю Іоасафу стати парафіяльним священником. Тоді святий був направлений на служіння в єдиновірський храм Живоначальної Трійці в селі Поповці Коломенського району Московської області.

В той час у складі парафії, що перебувала в скрутному становищі, нараховувалося 30 сіл. В районі проживала велика кількість сектантів, і православні не протидіяли їм. І хоча Православна Церква зазнавала нещадних переслідувань з боку безбожної влади, святий Іоасаф енергійно зайнявся місіонерством. В результаті його трудів люди стали повертатися у Православ’я.

В 1930 році угодник Божий удостоївся сану ігумена. В дорученій йому парафії він прослужив 10 років.

8 березня 1938 року отець Іоасаф був арештований і ув’язнений в коломенській тюрмі. На допитах святий повідомив, що не підтримує ідеалів радянської влади, йому не подобається прийнята як державна емблема – серп та молот, і він хотів би бачити на державних стягах образ Спасителя. Також ієромонах додав, що вихований в ідеалах захисту віри та помазаника Божого, при яких і залишається. Слідчий сказав святому, що він звинувачується у закликанні колгоспників до захисту віри. На це отець Іоасаф відповів, що дійсно вимагав від парафіян відвідування Богослужінь, молитви до Бога та захисту від наруги віри. Потім святому згадали, що під час проповіді у свято Різдва Христового він висловив думку про пришестя Христа, Який буде вести боротьбу проти ворогів. Отець Іоасаф відповів, що говорив про Друге Пришестя Христове і що віруючим потрібно бути готовими зустріти Господа та нагадував їм про день Страшного Суду.

13 березня 1938 року отець Іоасаф був засуджений до страти і перевезений в Таганську тюрму Москви. 22 березня того ж року його розстріляли. Мощі святого почивають у невідомій спільній могилі на полігоні Бутово під Москвою.

Добавить комментарий