25 березня Церква відзначає пам’ять святого Михаїла (Околовича)

Святий Михаїл (Михаїл Федорович Околович) народився в 1888 році в місті Полоцьку Вітебської губернії у священницькій сім’ї. Після закінчення початкової школи в 1899 році він поступив до Полоцького духовного училища. В 1904 році святий став студентом Вітебської Духовної семінарії. У 1910 – 1914 рр. юнак здобував освіту у Санкт-Петербурзькій Духовній академії. В 1914 році Михаїл одружився на Марії Максимівні Мастрюкович, що походила з міста Моршанська Тамбовської губернії. Восени того ж року угодник Божий був направлений законовчителем та інспектором у Іркутське духовне училище, зведений в сан ієрея і призначений священником до училищного храму. В 1915 році отець Михаїл став членом училищної ради, а в 1917 році – членом Іркутської єпархіальної училищної ради. В цьому ж році його обрали делегатом на Всеросійський Помісний церковний собор.

В 1918 році безбожники закрили училище, і святий почав священнодіяти в Хрестовиздвиженській церкві Іркутська. Отець Михаїл благоговійно звершував своє служіння, проявляв любов та співчуття до людей, проголошував сердечні проповіді, завжди був готовий допомогти, через що користувався повагою серед народу. З огляду на популярність угодника Божого Іркутська НК встановила за ним постійне стеження.

В лютому 1921 року під час обшуку на горищі храму, де служив святий, були знайдені патрони, порох і граната. Отця Михаїла та сторожа звинуватили у зберіганні зброї. Винними затримані себе не визнали. Оскільки Революційний трибунал не зміг доказати вини батюшки та сторожа, їх випустили на свободу, і святий повернувся до свого служіння.

За підтримки радянської влади церковну владу в єпархії намагалися захопити обновленці. Отець Михаїл був направлений до Патріарха в Москву, щоб доповісти йому про стан справ у єпархії. Під час зустрічі з Патріархом Тихоном святий сповістив, що іркутське духовенство та паства твердо переконані, що не слід вести з обновленцями ніяких переговорів.

Восени 1924 року в Іркутську побував один із засновників обновленства, що зняв з себе священний сан, Каліновський. На диспут з ним були запрошені Нижньоудинський єпископ Кирил (Соколов) та відомі священники міста, в тому числі і отець Михаїл.

Каліновський заявив, що до революції люди були обмежені в розвитку, а тепер вони можуть вільно вирішувати всі питання, і релігії їм не потрібні. Він закликав звертатися до науки, а не до Бога і говорив, що там, де наука, Бога немає. Також Каліновський закликав нести світло знань у село, щоб і там перестали вірувати в Господа.

У відповідь на слова безбожника отець Михаїл сказав, що наука має певну межу, далі якої проникнути вона безсильна. Область неосяжного зовнішнім досвідом осягається внутрішнім почуттям людини, що серцем входить у спілкування з Богом, пізнає і осягає Його. Православні вірять у існуюче, а безбожники – в неіснуюче, віра православних позитивна, а безбожників – негативна, віра православних розумна, а безбожників – безумна, православні вірять, що все у світі звершується з різних причин, а безбожники все приписують випадковості. Змінюються пори року, планети звершують свій шлях. І це все відбується за певними законами. Законів же без Законодавця не буває, і таким Законодавцем є тільки Бог. Вчений Пастер назвав себе глибоко віруючою людиною. Тоді у нього запитали: «Як же ви вірите, адже ви багато знаєте?» На це Пастер сказав: «Тому я і вірую в Бога, що багато знаю, і чим більше в мене буде знань, тим більше буду вірувати».

Такими та іншими словами отець Михаїл намагався переконати присутніх на диспуті у відповідності Святого Письма істині.

Після отця Михаїла виступали й інші священники, а потім став говорити відомий в Іркутську юродивий. Він сказав, що життя без віри те ж саме, що оранжерея без квітів, чоловік без дружини, діти без матері, оратори без слів, музика без звуків… Довго говорити юродивому не дали, і диспут завершився.

ОДПУ постійно стежило за видатними пастирями міста. Отцю Михаїлу пропонували зняти сан, стати педагогом, бути інформатором, підтримати обновленців, але безуспішно. Тоді влада вирішила арештувати святого. В цей час угодник Божий удостоївся сану протоієрея.

В лютому 1925 року отець Михаїл ще з декількома священниками потрапив до іркутської в’язниці. Після проведення обшуку в житлі святого один співробітник ОДПУ написав у рапорті, що Околович не простий піп, а сучасний і просвічений. У нього є немало книг з філософії та соціології, а також є книги антирелігійного змісту і газети. В Околовича знайдені гроші, зібрані комітетом парафії і розділені по окремих мішечках для бідних, для в’язнів і для хворих в будинку ув’язнених. Також є достатньо прохань та заяв про видачу допомоги у зв’язку з бідністю, хворобою, є і записки з висловленням подяки за надану допомогу.

Хоча слідством не було встановлено конкретних даних про контрреволюційну діяльність затриманих священників, вони були засуджені до 3-річного ув’язнення в концтаборі та направлені у Вішерське відділення Соловецьких таборів.

Коли отець Михаїл вийшов на волю, то через заборону проживати в Іркутську поселився в Мінусінську. Сюди до нього приїхала дружина. Матеріальне становище святого було важким. Безбожна влада заборонила йому священнодіяти, а на роботу його як священника ніде не приймали. Тож угодник Божий співав у храмі і, щоб прогодуватися, продавав останні речі.

На початку 30-х років прокотилася нова хвиля арештів священнослужителів. Серед 72 чол., ув’язнених 26 лютого 1933 року у Мінусінську, був і отець Михаїл. Арештовані були звинувачені в участі у контрреволюційно-монархічній організації і боротьбі проти заходів партії та уряду, які проводяться у селі, особливо проти колгоспів. У висунутому звинуваченні отець Михаїл винним себе не визнав.

В червні 1933 року угодник Божий був засуджений до 10-річного ув’язнення у виправно-трудовому таборі і направлений в 4-е відділення Дальлага НКВС Паха, в табірний пункт Балинь, в’язні якого займалися будівництвом міста Комсомольська-на-Амурі.

В таборі у святого склалися дружні стосунки з учителем з Ішима та селянином з Тамбова. Під час нової хвилі гонінь 1937 – 1938 рр. всі троє були звинувачені у контрреволюційній антирадянській агітації та засуджені до розстрілу. 26 березня 1938 року отець Михаїл був розстріляний та похований у невідомій спільній могилі.

Добавить комментарий