27 квітня Церква відзначає пам’ять святого Олександра (Орлова)

Святий Олександр (Олександр Васильович Орлов) народився в 1878 році в селі Макковеєєвому (нині селище Синтул) Касимовського повіту Рязанської губернії в сім’ї учителя Самиловської церковнопарафіяльної школи. Згодом батько святого удостоївся дияконського сану і почав служити в Покровському храмі села Макковеєва.

Олександр здобував освіту в церковнопарафіяльній школі та духовному училищі. В 1905 році він став псаломщиком в храмі рідного села. З 1919 року почалося його дияконське служіння.

В той час в Касимовському повіті в селі Анємнясєвому проживала відома в тій місцевості подвижниця Матрона (пам’ять 16/29 липня). Вона порадила диякону Олександру, що часто відвідував її, прийняти сан ієрея і служити в храмі, розташованому за 4 км від Анємнясєва.

В 1932 році угодник Божий був хіротонізований в ієрея і почав священнодіяти в храмі великомучениці Параскеви в селі Шеянках Касимовського району. Він став духівником блаженної Матрони, у великі свята приходив до неї служити молебні, раз у півтора місяці причащав її, іноді соборував.

Будучи 7-річною дівчинкою Матрона захворіла на віспу і втратила зір. У 10-річному віці страждальницю так жорстоко побила матір, що вона не могла більше ні ходити, ні сидіти. Багато напастей доводилося терпіти Матроні від близьких, і утіху вона знаходила лише в молитві. За велике терпіння і смирення Господь наділив святу даром прозорливості та звершення чудес, і багато людей стало притікати до неї.

Матрона поважала і любила священство та монахів і з особливою любов’ю ставилася до отця Олександра. Вона багато років знемагала від хвороб і якось, коли відчула себе дуже нездоровою, попросила прочитати канон на вихід душі. Після його закінчення блаженна з сумом сказала, що тепер вже не жаліє людей, як жаліла раніше, і земне життя віддаляється від неї; вже їй нікого не жалко, тільки отця Олександра трішки жалко.

В 1934 році місцем служіння святого стала Троїцька церква в селі Гусі-Жєлєзному. В характеристиці на угодника Божого голова місцевої сільради повідомляв, що священник звершував Богослужіння без дозволу сільради, служив молебень про дощ, ходив на Пасху з хресним ходом по площі, проголошував проповіді, спрямовані проти радянської влади, не виконував завдання сільради зі збору хмизу, ходив у дім до настроєної проти влади церковної старости.

В червні 1935 року була відкрита кримінальна справа проти подвижниці Матрони та її шанувальників. Як шанувальник святої 1 липня був арештований і отець Олександр. Його ув’язнили в Бутирській тюрмі Москви і одразу допитали. Під час допиту угодник Божий сповістив, що Матрона має великий авторитет серед віруючих, до неї притікає багато людей з різних місцевостей, і він сам дивується терпінню блаженної та мудрості, з якою вона дає поради відвідувачам. Після цього в отця Олександра запитали, чи визнає він свою вину в тому, що з контрреволюційною метою прославляв Матрону Бєлякову, проводив антирадянську агітацію серед віруючих та поширював чутки про війну та погибель радянської влади. У відповідь священник сказав, що визнає свою вину у прославлянні Матрони, поважає її і живе за її порадами, якими радив скористатися й іншим. В антирадянській же агітації він винним себе не визнав. Далі під час допиту святий повідомив, що як духівник знає про благочестиве життя та мудрість Матрони, говорив віруючим, що блаженна може давати мудрі поради з усіх життєвих питань та чудесно зцілювати від недугів.

У звинувачувальному висновку слідчий зазначив, що батюшка Олександр був учасником контрреволюційного угруповання, з контрреволюційною метою прославляв Матрону Бєлякову, організовував до неї паломництво віруючих, у її житлі звершував таємні Богослужіння.

2 серпня 1935 року святий був засуджений до 5-річного ув’язнення у виправно-трудовому таборі. Коли він відбував цей строк, його дружина та дочка поселилися в селі Мітіному Касимовського району і стали трудитися при церкві в честь ікони Богородиці «Всіх скорботних Радість».

В 1940 році угодник Божий вийшов на волю. Спочатку він відправився у сусіднє село, де проживала одна з його парафіянок. Святий був обірваний та голодний. Його одяг кишів вошами. Тому священник попросив, щоб йому постелили біля вхідних дверей.

Коли отець Олександр відмився в бані і трохи прийшов в себе, то направився до дружини і дочки. Він підійшов до храму в селі Мітіному під час Всеношної перед святом Апостолів Петра і Павла. Його дружина саме вийшла з храму з кадилом, аби розпалити сильніше вуглини. Святий привітався з нею, але вона не впізнала його. Тоді він заплакав і сказав, що видно йому недовго залишилося жити, якщо вона вийшла зустрічати його з кадилом. Після таких слів матушка також заплакала.

З цього часу отець Олександр служив другим священником в храмі «Всіх скорботних Радість». Він змалку мав слабке здоров’я, яке ще більше підірвалося в таборі.

27 квітня 1941 року угодник Божий спочив. Його останки поховали біля вівтаря храму Покрову Пресвятої Богородиці в селі Макковеєвому.

В серпні 2001 року були знайдені мощі святого. Тепер вони зберігаються в Покровській церкві селища Синтул.

Добавить комментарий