Протоієрей Олександр Клименко розповів про Святу Трійцю (відео)

«Сьогодні ми всі з вами — іменинники, тому що ми маємо велику радість вважати себе синами та доньками церковними. Адже Церква народилася саме того дня, коли Господь Бог, як і обіцяв під час Своїх мук, послав Духа Святого учням, і вони, отримавши його, пішли проповідувати Христа Воскреслого всій Церкві.

…І Дух Святий, який перебуває в Церкві і донині, я бажаю, щоб і зараз залишався разом із нами, а ми ним не нехтували. Щоб ми не нехтували тим, що Господь дає нам просто так, а віддавали ті дари, які ми з вами відчуваємо, перебуваючи в Церкві Христовій, і ділилися ними з оточуючими. Світ навколо нас пробує зректися Христа, світ навколо нас пробує жити так, неначе найголовніше у житті — це супермаркети й задоволення. Та найголовніше у житті завжди буде Бог, завжди буде пошук сенсу, завжди буде храм, завжди буде молитва. Врешті-решт якось пізно ввечері у своїй кімнаті ми відчуватимемо: нічим інакшим я не задовольнюсь, окрім Бога. Бог приходить у наше життя. Так, можливо, не на кожному з нас тепер видимо Бог почиває у вигляді вогняних язиків, але Бог і донині з нами, і Дух Святий, якого ми називаємо Утішителем,  продовжує втішати нас донині. Дух Святий, який сьогодні входить у Тіло Церкви Христової, нехай перебуває з кожним із нас повік!», — побажав о. Олександр цього святкового дня та звернув увагу на те, про що варто замислитися в День народження Церкви.

Інформаційно-просвітницький відділ УПЦ продовжує публікувати духовні роздуми протоієрея Олександра Клименка. Черговий випуск присвячений дню Святої Трійці, або П’ятдесятниці.

Щиро втаю всіх і кожного з днем Святої П’ятдесятниці, з Днем народження Церкви!

Сьогодні ми всі з вами — іменинники, тому що ми маємо велику радість вважати себе синами та доньками церковними. Адже Церква народилася саме того дня, коли Господь Бог, як і обіцяв під час Своїх мук, послав Духа Святого учням, і вони, отримавши його, пішли проповідувати Христа Воскреслого всій Церкві.

Цього дня, ми, люди воцерковлені, пам’ятаємо, Церква уквітчувалася зеленню. Насправді цей день у нашому розумінні, у нашій свідомості — це день справжнього життя, день, коли ми навіть зовнішніми символами, символами природними пробуємо показати, що життя восторжествувало. Господь наш Іісус Христос, Який прийшов на землю, воскрес і на 40-й день вознісся, пообіцяв Своїм учням, що залишайтеся разом, і через деякий час Я пошлю вам Духа Святого («І ось Я посилаю на вас обітницю Мого Отця; а ви позостаньтеся в місті, аж поки зодягнетесь силою з висоти» (Лк. 24: 49)).

У древності навіть у безрелігійних народів були свята весни та літа. Свято весни як день оживання, день воскресіння природи, свято літа як день плодів, день перших квітів. Так було і у старозавітних євреїв. Старозавітна релігія містила в собі й Песах — Пасху — це не лише перехід, не лише визволення з полону єгипетського, із рабства, а і свято весни, свято воскресіння, свято перемоги світу і природи. А П’ятдесятниця — це було свято літа в старозавітній релігії, окрім перемоги сонця над темрявою, окрім перемоги плодючості над безпліддям, тому що літо — це вже перші плоди і перша радість від споглядання неймовірних барв на цій землі. У тому числі це був новий рівень сприйняття цього дня.

Тому що саме П’ятдесятниця сприймалася євреями, як день спомину сходження пророка Моісея на гору Синай, де в особливому містичному образі Господь явив Себе і дав народу Своєму Закон. Тоді звичайний, природний плин подій і природне святкування традиційного свята літа перетворилося на щось таємниче і містичне. Саме тоді Господь показав, що П’ятдесятниця та перехід із весни в літо — це перехід із незрілості в зрілість, перехід з одного періоду, коли ми лише чули про Господа і коли лише оживали, до моменту, коли ми вже маємо жити за Його заповідями. І старозавітний народ у день П’ятдесятниці святкував саме отримання тих, таких необхідних для нас, механізмів, правил, настанов, тих важливих слів, якими б керувалися люди для того, щоб не згрішити перед Господом.

Пізніше, і про це в день П’ятдесятниці скаже апостол Петро, пророк Іоіль говорив про настання дня Господнього, і це вже буде насправді довершенням всього, чим мала б наповнитися П’ятдесятниця. В день, коли стався шум з неба, і на апостолах почив Дух Святий у вигляді вогняних язиків, усі збентежилися і не зрозуміли, що ж трапилося. Апостол Петро, мабуть, через навіювання Духа Святого, згадав слова пророцтва, що провіщав пророк Іоіль: «І буде останніми днями, говорить Господь: Я виллю від Духа Свого на всяке тіло, і будуть пророкувати сини ваші та ваші доньки, юнаки ж ваші бачити будуть видіння, а старикі сновидіннями наставлені будуть. І на рабів Моїх і на рабинь Моїх за тих днів Я також виллю від Духа Свого, і пророкувати вони будуть! І покажу чудеса на небі вгорі, а внизу на землі ці знамена: кров, і вогонь, і куріння диму. Переміниться сонце на темряву, а місяць на кров, перше ніж прийде день Господній, великий та славний! І станеться, що кожен, хто покличе Господнє Ім’я, той спасеться» (Діян. 2: 17-21). Пророки провіщали про  той день, коли Дух Святий, тобто Іпостась Святої Трійці, явить себе та увійде в обраних апостолів, в обраних синів і доньок.

Ми знаємо про три явлення Духа Святого, про що можемо прочитати у святих книгах. Це було явлення Духа Святого у вигляді тихого вітру, явлення Духа Святого як голуба та явлення Духа Святого у вигляді вогню.

Господь часом дійсно приходить до нас у вигляді тихого вітру, і це явлення Його ми й не помічаємо. Господь не хоче втручатися у нашу свободу і, посилаючи Духа Святого до нас, навіює неначебто, тихим вітром говорячи, що краще жити так, а не так, краще чинити таким чином, а не інакше. Таке навіювання Духа Святого в суєтному та гамірному ХХІ столітті, як, мабуть, і в усі попередні, ми не помічаємо. Ми не дослухаємося до того приємного навіювання, яке десь поруч із нами, ми не можемо розчути його, тому що навколо себе створили цілу атмосферу шумів і звуків, непотрібних нам. І Господь саме тому, мабуть, у тихому віянні вітру не часто тепер втручається в наше життя — просто тому, що ми цього не помічаємо.

Часом Господь являється нам і у вигляді голуба. Голуб, як відомо зі Старого Заповіту, — символ миру, пам’ятаєте історію про Ноя. Дух Святий у вигляді голуба, який був явлений у день Богоявлення, в день Хрещення Господнього, мені здається, теж є певним символом. Символом того, що Господь, коли втручається в наше життя, завжди приносить мир, завжди приносить заспокоєння, завжди приносить благодать, яка й символізується в дні Хрещення на іконописному зображенні.

Я переконаний, що Господь, коли входить у наше життя, не приносить ненависті та злоби, а приносить лише мир. Саме тому той, хто від Духа, хто має на собі Дух Святий, той несе печать миру в кожному своєму слові та в кожному своєму жесті. Але Господь також являвся й у вигляді вогню. В день, коли народжувалася Церква, саме у вигляді вогняних язиків Дух Святий почив на Його учнях.

Учням Спасителя належало зробити дуже багато. Радість сходження Духа Святого вже була розчинена вогнем — вогнем їхньої проповіді, вогнем їхніх страждань, вогнем їхньої крові, яку вони всі до одного покладуть за проповідь Христа Воскреслого. Так, лише один Його учень, улюблений учень, — Іоанн — не буде вбитий. Але, пам’ятаєте його життя, воно теж буде сповнене вогняних переживань і вогняних мук. Той вогонь, який того дня зійшов на них, мабуть, оселився не лише над ними, а й в їхніх серцях та їхніх душах. Вони горіли проповіддю, і той вогонь, який того дня вони відчули всередині себе, пронесли до кінців землі. Кожен із них не обирав собі такої непростої долі, кожен із них пішов за Христом до кінця. Навіть, коли Христос вознісся, коли Він уже перебував одесную Бога Отця, вони, несучи в собі той вогонь проповіді, вогонь Духу Святого, який тепер уже був із ними, не могли зупинитися та йшли в кожне місто, щоб проповідувати Христа розіп’ятого, але і Христа вокреслого.

Для нас із вами день П’ятдесятниці, як на мене, — це, в першу чергу, день спомину про те, що Церква не є спільнотою хаотично зібраних людей. Ці люди не були обрані просто так. Господь саме Своїм учням сказав: «Зберіться та чекайте на сходження Духа Святого», — та й Дух Святий зійшов не на всю землю, а лише на тих учнів, які були вірні Йому, та яким Господь заповідав.

Кожного разу, коли помазуємо маленьку дитину, коли приходимо до храму на свято Хрещення, ми отримуємо ті ж самі дари Духа Святого, які колись отримали, просто ми чомусь їх закопуємо і не встигаємо розвинути протягом свого земного життя. Дух Святий, який подається кожному з нас, ті дари, що даються під час Таїнства Хрещення, коли священник каже: «Печать дара Духа Святого. Аминь», — лежить на кожному з нас, і кожен із нас має той самий потенціал, який мали святі апостоли, щоб весь світ по-доброму заразити нашою вірою, нашим світоглядом і нашим прагненням жити зі Христом. Кожен з апостолів пішов своєю дорогою і пройшов місію Христову так, як це відповідало і його характеру, і його фізичним силам, і його освіті. Але все це було примножене і подвоєне Духом Святим.

Той Дух Святий, який перебуває в Церкві і донині, я бажаю, щоб і зараз, у ХХІ столітті, залишався разом із нами, а ми ним не нехтували. Щоб ми не нехтували тим, що Господь дає нам просто так, а віддавали ті дари, які ми з вами відчуваємо, перебуваючи в Церкві Христовій, і ділилися ними з оточуючими. Світ навколо нас пробує зректися Христа, світ навколо нас пробує жити так, неначе найголовніше у житті — це супермаркети й задоволення. Ні, найголовніше у житті завжди буде Бог, завжди буде пошук сенсу, завжди буде храм, завжди буде молитва. Врешті-решт, коли ми будемо залишатися самотніми (можливо, ми навіть будемо нагодовані й одягнені), то якось пізно ввечері вдома у своїй кімнаті ми відчуватимемо: нічим інакшим я не задовольнюсь, окрім Бога. Бог приходить у наше життя. Так, можливо, не на кожному з нас тепер уже видимо Бог почиває у вигляді вогняних язиків, але, я переконаний, Бог і донині з нами, і Дух Святий, якого ми називаємо Утішителем, тобто, хто втішає нас, продовжує втішати нас і донині. Дух Святий, який сьогодні входить у Тіло Церкви Христової, нехай перебуває з кожним із нас повік!

Нехай нас Бог береже!

Добавить комментарий