Подружнє кохання вимагає подвигу всього життя

Любов подружня, що освячена вірою в Небесного Отця та скріплена благодаттю вінчання, прекрасна… Безперечно: вона вимагає ціложиттєвого подвигу та взаємної жертовної праці для свого збереження та зростання. Однак і нагорода велика!

Ми маємо на увазі не лише «нагороду на небесах», а й земну відплату. У чому вона?

По-перше, у самій любові, яка подібна до дивного суцвіття. Далеко навколо себе воно поширює тонкі аромати радості, ніжності, вірності, делікатності та внутрішньої сором’язливості; взаєморозуміння, одностайності, проникливості, що чужі підозрілості та недовіри.

По-друге, у дітей, якщо їх дає Бог. Блудники стурбовані лише собою та своїми нечистими насолодами, чужими покликання батьківства та материнства. Любляче подружжя з християнською самосвідомістю благоговіє перед даром життя та бачать у продовженні роду чудо Божого благословення.

Любов є незаперечним свідченням істини. Як би не було нині складно дорослим виховувати своїх дітей, останні, ще не маючи ні досвіду, ні мудрості, завжди відчують серцем внутрішню правоту батьків і врешті-решт прийдуть до осмисленої вдячності їм за дар життя. Нелицемірна прихильність і шанобливість із боку дітей — чи це не нагорода, чи це не вінець щастя на прикрашених сивиною головах батьків?

«Блажен, хто вірує, тепло йому у світі!» Блаженний, хто ще вірить у кохання у наші «окаянні дні»! Ця віра заснована не на солодких бажаннях і мріях, а на непорушній основі Любові розіп’ятої та воскреслої — Господа нашого Іісуса Христа, Який учора і сьогодні й на віки Той самий (Євр. 13, 8).

«Чим ніч темніша, тим яскравішими є зірки…» В ці дні святкування я б назвав вірних і люблячих один одного з християнського подружжя «сповідниками». Попри всі ворожі вихори, що лунають над нашою землею, вони міцно тримають свічку «незгасимого кохання» та прямують стопами своїх благочестивих предків у тиху гавань порятунку, не звертаючи уваги на виття та улюлюкання продажних засобів масової інформації та на відсутність надихаючих життєвих прикладів.

Нехай же, друзі, яскраво і палко розгоряється вогник радісного служіння сім’ї та один одному в наших серцях, розганяючи морок холодності, розбещеності та віроломства! Той, хто витерпить (…) [у любові] до кінця врятується, — обіцяє православному подружжю Сам Бог (Мф. 10, 22)…

Протоієрей Артемій Володимиров

 

 

 

 

 

 

 

Добавить комментарий