Чому «просто віра» немає сенсу

«Я вірю в Бога, але по-своєму. Послуги Церкви мені не потрібні, відчепіться від мене зі своїми формальностями, у мене своя віра!»

Як часто ми чуємо такі вислови у відповідь на проповідь про необхідність церковного життя для кожної віруючої людини. Дивно, що ті, хто так говорить, не помічають очевидної суперечливості та абсурдності своїх слів, адже це все одно, що стверджувати: «У Бога я, так вже й бути, вірю, але ось Богу — не вірю!». Іншими словами, Боже існування я припускаю, але знати не бажаю, що цей Бог говорить і до чого закликає, і живу так, як мені подобається!

При спілкуванні з такими «вірянами» стає ясно, що їхні знання про Бога висмоктані з розрізнених і досить сумнівних джерел.

Мабуть, Бог уявляється їм німим, що нічого не говорить, а Його буття не має жодного відношення до людського життя. Ну, живе Він там десь на небі, та  й гаразд. Я в Нього вірю, і цього мені достатньо. Навіщо мені всякі молитви, богослужіння, Таїнства?!

Проте така думка — це не віра. Це — справжній атеїзм, оскільки віра в Боже буття при одночасному ігноруванні Його бажань нічим не краща за повне заперечення Бога.

У кожного з нас свої уявлення про те, що таке добре і що таке погано, є свої переконання, своя система цінностей. Справді, правд може бути багато, але істина – лише одна!

Не маємо ми права вигадувати собі, зручну, необтяжливу віру, вигадувати підігнаного під власні стандарти бога. А вже якщо і вигадали, то, дійсно ж, безглуздо виставляти напоказ плоди своєї фантазії як істину і при цьому презирливо посміхатися, побачивши призначене Самим Богом (не людьми — Самим Богом!) місце зустрічі Неба і землі, Батька і дітей — православного храму!

Ви не згодні? Протестуєте? Тоді візьміть у руки книгу, без знайомства з якою жодна людина не має права назвати себе освіченою — Євангеліє, і, помолившись про те, щоб Бог відкрив Вам істину, об’єктивно, без упереджень прочитайте. Ви побачите, що Господь у Своєму Одкровенні однозначно говорить про незамінність церковного життя, центром якого є не лише визнання Бога, свічки та записки, а спілкування з Ним (молитва та богослужіння), Таїнства, і головне — чудо Євхаристії! Без цього «просто віра» немає сенсу!

А якщо Вам щось буде незрозуміло, буде викликати сумніви, бажання посперечатися або спростувати, запишіть це на листок і приходьте до храму, запитайте священника і, як говорив Христос апостолу Фомі (пор.:Ін. 20:27), не будьте невіруючими, але віруючими.

За матеріалами статті cвященника Якова Коробкова  «Як хочу, так і вірю?»

Добавить комментарий