Якою має бути міра батьківського терпіння

Слова спочилого в Бозі отця Димитрія Смирнова про виховання продовжують наставляти та втішати батьків і після його смерті. Ось що говорить духовний пастир про міру терпіння та батьківську любов.

Про межу батьківського терпіння
– Отче Димитрію, виховую двох дітей, семи та п’яти років, і ось щоб не карати з роздратуванням, хочу попросити поради: як реагувати, якщо стосовно батьків виявляється зухвалість чи відкритий непослух? Де межа батьківського терпіння?

— Межа знаходиться саме там, між небом і землею, вище у хмарах. Подивіться на небо і ви цю межу обов’язково побачите. Тепер щодо терпіння.

Терпіння має бути безмежним, тому що, якщо у батьків закінчується терпець, з цього моменту припиняється будь-яка педагогіка.

Говорити та вчити дітей із роздратуванням – це означає здійснювати антипедагогічний акт. Тобто це їжа, що не перетравлюється. Вона призводить до того, що діти тільки лякаються та починають брехати, викручуватися, один на одного зводити наклепи і безсоромно брехати — ось до чого призводить цей переляк.

«Наставляти» – це означає вчити, тому не можна дітей не наставляти, потрібно їх наставляти з ранку до вечора, тільки потрібна правильна форма цих настанов. Ця форма має бути зодягнена в слова любові, з ласкавим, але твердим виразом обличчя. І навіть тон голосу має бути тихий, спокійний, співчутливий, терплячий. Потрібно усім своїм виглядом показати дитині, що у вас і сили більше, і ви все одно досягнете свого. Що у вас терпіння набагато більше, ніж у нього, і що йому все одно доведеться робити те, що ви просите від нього, ви повинні бути в цьому послідовні.

Якщо у вас немає терпіння – ну, дайте оголошення в газету: «віддам своїх дітей комусь, все, вмиваю руки, від двох дітей уже збожеволіла, ніяк не можу».

Раджу вам почитати книги з вікової психології, вікової фізіології дітей. Тоді ви дізнаєтеся, що в певний період у житті дітей (ось, до речі, це зазвичай до семи років крайня риса, а взагалі він починається з трьох до п’яти з половиною) діти не бувають слухняними, а якщо раптом вони стають слухняними, це означає, що вони серйозно хворі, треба показати психіатру, щось з дитиною не так.

На цей період припадає таке сильне становлення особи людини, і деякі дослідники кажуть, що до чотирьох-п’яти років людина повністю формується в основних рисах. А з трьох років вона починає пробувати бути самостійною і навіть намагається керувати дорослими.

І багато дітей при повній безпорадності, як ваша, своїх батьків, — дуже добре схоплюють і зпочинають панувати над усіма бабусями-дідусями, татом-мамою, і в’ють із них мотузки.

Просто діти, по-перше, набагато цілеспрямованіші, знають, що вони хочуть, вони істоти цілісні й досить психічно сильні, тому перемагають батьків. І тоді горе і тим батькам, та й дітям.

Тому що після того, як дитина відчула владу над дорослим, вона вже цю владу нікому не віддасть, а продовжуватиме нарощувати свої потужності, й до тринадцяти років перетвориться на монстра, просто на чудовисько.

А таке антивиховання призведе до повної неможливості дати цій людині у найближчому майбутньому набути якихось християнських рис.

Виховання – подвиг щохвилини
Тому виховання дітей – це подвиг не щоденний, а щохвилини.

Навіть коли дитина спить, дає короткий відпочинок своїм батькам – у цей час теж треба думати про дітей. Тому що, якщо ви на якусь мить відірвете увагу від дітей, одразу ж станеться щось вельми неприємне.

Якщо не вірите — поїдьте в опіковий центр, подивіться, і вам там розкажуть історії, що з цим хлопчиком, що з цією дівчинкою. Тож діти вимагають постійної уваги.

Причина того, що батьки, які зараз живуть у нашій країні, воліють своїх дітей вбивати, або залишати в дитбудинку або в пологовому будинку – саме та, що діти та сучасні дорослі занадто розслаблені, щоб бути в постійній напрузі та увазі.

І тому простіше дітей позбутися. Одні це роблять на ранніх стадіях, вбивають ще в утробі, а ті, які не подбали про це вчасно, залишають їх у пологових будинках. Чому?

Тому що діти вимагають напруженої уваги, а ось цієї уваги немає, а разом із нею немає й терпіння.

Ось причина вимирання нашої країни – вона не у відсутності економічних дотацій чи ще чогось. У цьому є причина, але якась сота…Тому що Русь і в лаптях ходила,… а так, як зараз одягаються, харчуються – це, звичайно, не порівняти, що там дитинка з’їсть. А причина у тому, що немає терпіння. А чому нема терпіння? Тому що немає кохання. А чому немає кохання? Тому що егоїсти любимо себе. А чому егоїсти? Від малодітності.

Тому що виросли в сім’ї, де одна-дві дитини, і тому батьки все-все-все віддали саме їм, і вони не звикли взагалі ні з ким ділитися, ні про кого дбати.

Тому що цьому навчитися можна лише у багатодітній сім’ї. Тому виріс народ, який може лише дбати тільки про себе. Усі хочуть пожити, не несучи жодної відповідальності.

Тепер уже дійшло до того, що й одружуватися не хочуть, щоби відповідальність взагалі ні за кого не нести. Ось у чому причина.

І ось це такий жахливий егоїзм, який пожирає навіть природну любов до дітей. Ну, а якщо немає до дітей кохання, звісно, ​​немає й терпіння. Тому межа між терпінням та нетерпінням – на небесах. Бог є любов, і ось від цієї любові й залежить, чи буде терпець чи ні. Бажаю вам його набути.

Протоієрей Димитрій Смирнов

Добавить комментарий