День пам’яті святителя Николая Чудотворця

 6/19 грудня Православна Церква вшановує День пам’яті святителя Николая, архієпископа Мир Лікійських.

Святитель Николай великий угодник Божий і Чудотворець його глибоко шанує увесь християнський світ і навіть  іновірці. Вбагатьох містах і селах є храми та благодатні ікони на честь цього угодника Божого.

Святитель Николай народився в місті Патари, що знаходиться Лікійській області (південне узбережжя Малоазійського півострова). Ця сталося близько 280 року.  Феофана та Нони – батьки майбутнього святителя були благородними та благочестивими християнами. Сповнене благодаті Божої, новонароджене немовля без підтримки простояло у хрещенській купелі три години, віддаючи тим славу Пресвятій Трійці. Його під час хрещення нарікли Николаєм (грец.— «переможець народу»). Ще будучи немовлям, він почав постити: приймав молоко матері в усі дні крім середи і п’ятниці.

Благодать Святого Духа зміцнювала душу майбутнього святителя: він ухилявся від дитячих забав, ледарства, зберігав цнотливість, любив читання Святого Письма, часто відвідував церковні служби.

Дядько його, єпископ Патарський Николай, бачачи благочестя юнака, порадив йому присвятити своє життя служінню Церкви і висвятив його на церковного чтеця. Через кілька років він посвятив Святого Николая в сан пресвітера, доручивши йому Євангеліє, проповідь Слова Божого. Ревним служінням Богу молодий пресвітер був подібний до мудрого старця і за те здобув глибоку любов пастви.

Після смерті батьків святий Николай роздав нужденним успадкований маєток.

Маючи велике милосердя до бідних, він сприяв і тим, хто звертався до нього за допомогою, і тим, хто зі сорому не просив про неї. При цьому він намагався благотворити таємно.

 

Одній людині, що розорилася, такою таємною милостинею (вночі підкинув йому золото) він допоміг видати заміж своїх дочок, яких батько з відчаю готовий був віддати на злочинний шлях розпусти.

Одного разу, коли майбутній святитель прямував як паломник до Єрусалиму, налетіла сильна буря. По молитві святого море вщухло, а корабельник, що впав із високої щогли на палубу, встав неушкодженим. Зі сльозами молився святий Николай на Голгофі, де Господь наш Іісус Христос приніс Себе в жертву за гріхи всіх людей. Він вклонився й іншим святиням у Єрусалимі. Двері єдиної на той час церкви на Сіонській горі самі відчинилися перед святим Николаєм. Маючи велику любов до Бога, він вирішив піти в пустелю для безмовних подвигів, але Господь уві сні відкрив йому Свою волю — виконувати призначене йому служіння на батьківщині. По дорозі назад корабельники задумали обдурити святого Николая і направили корабель в інший бік. Але Господь не залишив Свого угодника: по молитві Святого раптово налетів сильний вітер і поніс корабель у потрібному напрямку.

У Лікії Угодник Божий, бажаючи закінчити своє життя в невідомості, вступив у братерство обителі, що називається Святим Сіоном. Але Господь знову сповістив йому у видінні, що очікує від нього не подвигів самітника, а пастирського служіння людям. Святий Николай, уникаючи людської слави, вирушив не до Патар, де всі його знали, а до Мир, головного міста Лікійської області (нині невелике селище в Туреччині).

На той час у Мирах помер архієпископ Іоанн, і єпископи Лікії зібралися для обрання нового архіпастиря. Їхні думки з цього питання розділилися, і тому вирішено було звершити спільну молитву, щоб Господь Сам вказав Свого обранця. Молитва була почута: старшому з них Господь відкрив, що треба посвятити на єпископа людину на ім’я Николай, який першим прийде вранці до храму. Так святий Николай, із волі Божої, став архієреєм Лікійської Церкви.

У новому служінні подвижника зміцнило видіння, в якому Господь Іісус Христос подавав йому Євангеліє, а Пречиста Богоматір поклала на нього омофор.

У сані єпископа святитель Николай залишався, як раніше, лагідним, смиренним і милосердним, виконуючи слово Євангелія: «…хай світить світло ваше перед людьми, щоб вони бачили ваші добрі діла і прославляли Отця вашого Небесного» (Мф. 5, 16) .

Одяг святитель Николай носив простий, весь день проводив у працях і тільки наприкінці дня їв пісну їжу. Для кожної людини — багатої та бідної, старої та юної, здорової та убогої — Святитель був невичерпним джерелом благодіянь. Надаючи  людям допомогу в життєвих потребах, він найбільше дбав про зцілення їхніх гріховних виразок.

У період гоніння на християн, яке зчинив імператор Діоклітіан (284-305), коли постраждали священномученики Анфім Нікомідійський (пам’ять 3 вересня), Автоном Італійський (пам’ять 12 вересня), Петро Олександрійський (пам’ять 25 листопада) та інші, святитель Николай разом із багатьма християнами був запроторений до в’язниці. Він стійко переносив голод і спрагу, підбадьорював в’язнів, переконував їх не боятися мук і до кінця сповідувати свою святу віру. Святитель готувався до мученицької смерті, але Господь зберіг Свого обранця на користь Церкви.

Новий імператор Костянтин Великий (324-337) припинив гоніння на християн і звільнив сповідників, дарувавши Церкві свободу та мир.

Святитель Миколай повернувся до своєї пастви. Він продовжував мудро керувати нею, а також намагався просвітити світлом християнства язичників, знищував капища, руйнував ідолів.

У ті роки виникла єресь лжевчителя Арія, який зухвало заперечувати єдиносутність Господа нашого Іісуса Христа з безначальним Богом Отцем. Для засудження лжемудрування в 325 році був скликаний у місті Нікеї I Вселенський Собор. Серед понад 300 учасників Собору був і святитель Николай.

Почувши богохульні слова Арія, святитель Миколай, ревний хранитель чистоти Православ’я, не стерпів такої зухвалості й вдарив єретика по щоці. За це отці Собору зняли з нього сан єпископа і ув’язнили. Тієї ж ночі деяким учасникам Собору було таке ж видіння, якого сподобився раніше сам святитель Николай: Господь Іісус Христос вручав йому Євангеліє, а Пресвята Богородиця покладала на нього омофор. Тоді отці Собору зрозуміли, що Господеві приємна відвага святителя Миколая, і, віддавши йому честь, повернули знаки єпископського сану.

Повернувшись у свою єпархію, святитель Николай продовжував працювати на благо Церкви: сіяв слово істини, викривав єретиків, лікував тих, хто впав в оману.

Святитель Христовий прославився як рятівник від бід і заступник несправедливо скривджених. Одного разу якийсь корисливий градоначальник засудив до смерті трьох неповинних чоловіків.

Але коли меч був занесений над головами засуджених, раптом на місці страти з’явився святитель Николай. Усунувши варту, він зупинив руку ката. Ніхто не наважився перешкодити святителю. Градоначальник, якого святитель Николай грізними словами закликав до правди, зізнався у своєму гріху і просив прийняти його покаяння. При цьому були присутні імператорські воєначальники: Непотіан, Урс і Ерпіліон. Їх незабаром спіткала схожа доля: їх брехливо звинувтили перед імператором у зраді і засуджені на страту. У в’язниці вони згадали про святителя Николая і в молитві зі сльозами благали його про допомогу. Швидкий заступник у бідах, великий Чудотворець тієї ж ночі уві сні з’явився імператору Костянтину й наказав відпустити безневинно засуджених, що було виконано.

Милосердну допомогу святителя Николая неодноразово відчували на собі жителі міста Мири Лікійські. За молитвами Святителя місто було врятовано від голоду. Він з’явився уві сні одному італійському купцю та попросив його привезти до Мир пшеницю, давши в завдаток три золоті монети. Прокинувшись, купець знайшов у своїй руці монети і поспішив виконати прохання Святого.

Багато разів святитель Николай рятував бідних на морі, виводив стражденних із полону та ув’язнення.

Святитель Николай мирно відійшов до Господа в глибокій старості (бл. 345-351) 6/19 грудня.

У 1087 році з волі Божої відбулося перенесення його мощей із Мир Лікійських в італійське місто Барі, де вони лежать і донині в мармуровому саркофазі в крипті собору, що зведений на честь Святителя Николая в ХII столітті.

З нетлінних мощей святителя Николая  витікає цілюще миро, що допомагає тим, хто молитовно звертається до Святого за духовним і тілесним зціленням.

 

 

 

Добавить комментарий