Ворожити на святки – великий гріх

Те, що різні ворожіння пішли з язичницьких практик, є загальновідомим фактом. І хоча Бог є Бог не тільки юдеїв, а й язичників, за висловом апостола Павла, хоча всі люди — Його діти й кожен має право на свій шлях, але завжди богообраному народові найсуворіше заборонялося запозичувати язичницькі релігійні звичаї. Застереження для старозавітного Ізраїлю міститься в 18-му розділі Книги Втор.: «…не повинен знаходитися в тебе той, хто проводитьь сина свого або дочку свою через вогонь, гадатель, віщун, ворожка, чарівник,  що викликає духів, чарівник і той, хто питає запитує мертвих; тому що мерзенний є перед Господом усякий, хто це робить” (Втор. 18:10-12). А в другому посланні коринфським віруючим первоверховний пастир християнської Церкви, апостол Павло, застерігає чад: «Не схиляйтеся під чуже ярмо з невірними, бо яке спілкування праведності з беззаконням? Що спільного у світла з темрявою? Яка згода між Христом і Велиаром?» Вірного з невірним? Яка спільність храму Божого з ідолами?» (2 Кор. 6:14-16).

Це вже було сказано не євреям, насінню Авраама, а грекам-елінам, предки яких були язичниками. Після того, як вони навернулися до Христа, торкаяння до колишнього способу життя ставало для них просто небезпечним. Чим язичницький світогляд, що включає і ворожіння як ритуал проникнення в майбутнє, радикально відрізняється від християнського? Насамперед, ставленням до людини та її місця у навколишньому світі. Можна сказати, що мета Боголюдини, Месії, з якою Він прийшов на землю, виражена одним-єдиним рядком Євангелія від Іоанна: «…якщо Син звільнить вас, то істинно будете вільні» (Ін. 8:36). Християнин для того і стає рабом Божим, щоб не бути рабом чогось земного.

У класичних варіаціях язичництва все зовсім по-іншому: навіть боги там не вільні, а прив’язані до своїх стихій чи інших вселенських сил. Наприклад, давньогрецький Зевс не в силах протистояти чарам Амура. Давньоскандинавський Бальдр гине, убитий гілкою омели, і божественне походження не рятує його від року. Фатум, доля в язичницькому сприйнятті — це сила, якій не можуть протистояти ні люди, ні боги. Висловлюючись мовою сучасної науки, статична величина. Тому її можна «виміряти» яким-небудь «ворожбитським» методом, щоправда, з небезпекою для власного життя, але все одно. У християнстві запрграмованих будь-яких прокльонів, що тяжіють над людиною, або, навпаки, «вродженого везіння» немає і бути не може, тому що це абсурд. Майбутнє — це динаміка, яка щодня твориться спільними зусиллями людини та Бога.

Кожен отримує відплату за свої гріхи (і навіть гріхи предків впливають на людину лише тією мірою, якою вона подібна до цих прабатьків) і, водночас, ці гріхи виліковуються святими Таїнствами: хрещенням, сповіддю, причастям Святих Христових Таїн, соборуванням. Виходячи з цього, намагатися, обминаючи Бога та Його Церкву, влізти в духовний світ за допомогою якихось дзеркал, карт, гребінців тощо означає ображати Всевишнього. А Господь, як відомо, не буває у нарузі, нехай навіть розплата прийде не в ту саму мить.

Саме тому Церква застерігає від загравання з тими, від кого ті, хто ворожить, отримують інформацію, навіть якщо вона достовірна. Ці сили, звичайно, не Божі, адже Бог не може творити щось мерзенне Самому Собі. А ось про те, хто саме стоїть за ворожіннями (у святки прагнучи, напевно, якнайбільше очорнити цей святий для християн час), чудово писав блаженний Августин: «Взагалі, на думки людей про важливість деяких ворожих знаків, що встановлені людським упередженням, не інакше треба дивитися, як на деякий договір та умову із злими духами.

Люди, які прикипіли до згубної науки ворожити, яка, власне, є тільки наукою знущання з інших і обманювання їх, за таку пристрасть свою, за якимось таємним судом Божим, нерідко підпадають під вплив падших ангелів, яким іноді попускається певний вплив на нижчу частину світу. Від цих глузувань і обманів злих духів походить те, що забобонне та згубне мистецтво пророцтва іноді дійсно відкриває віщунам щось із минулого і майбутнього та каже їм чимало такого, що згодом частково виправдовується подіями.

Такі невеликі удачі збуджують і піживлюють цікавість, через що вони все більше заплутуються і заплутують інших в сітях шкідливого заблудження. Навіть достовірність подібних пророцтв анітрохи не виправдовує науки пророкувати. Тому святотатне мистецтво, з допомогою якого викликана була тінь померлого Самуїла, гідне усякої відрази і прокляття, хоча тінь ця, будучи показана царю Саулу, і передрікла йому істину «. Краще, ніж цей отець Церкви і воістину мудра людина, не скажеш.

Справді, «по вірі нехай буде вам» і, якщо хтось добровільно віддає себе у владу різних пророцтв, то у світі духів пітьми дурних немає — цим шансом обов’язково скористаються. От тільки слід було б поставити собі запитання: а чи варто поневолювати себе створінню, причому далеко не невинному і налаштованому по відношенню до людини аж ніяк не дружньо? Звичайно, найпростіше виправдати свої невдачі поганою кармою, тим, що «на роду написано», конфліктом Марса з Венерою в момент народження і так далі.

Але тільки це — рабство, яке не можливо порівняти з добровільним бажанням бути рабом Всеблагого і Всемилостивого Бога. Тому що залежність від пророцтв та ворожіння рано чи пізно поставить людину на коліна перед ідейними натхненниками цих занять. А Господь завжди піднімає з колін раба гріховного життя для того, щоб зробити його власним сином. Звичайно, як казав поет, «дияволові служити або пророку — кожен вибирає по собі». Але навіщо ображати Бога заради знання про те, що, можливо, ніколи й не справдиться?

Джерело

Добавить комментарий