Одна з найбільш поширених та найнебезпечніших форм наркотичної залежності

Він не лише безпосередньо шкодить здоров’ю випромінюванням або позбавленням сну під час перегляду нічних програм.

Головна небезпека полягає в тому, що він залучає глядача до штучно створеного світу, де стає неможливо відрізнити правду від брехні, створюється та поширюється хаос у думках і почуттях.

Людина перестає відчувати, які думки належать їй, які виникають у результаті хитрої маніпуляції. ТБ каже нам, як повинні виглядати наші почуття, емоції, ставлення один до одного, як ми повинні вирішувати свої проблеми — з точки зору тих, хто стоїть за кадром. ТБ заважає самостійно думати і жити.

Позитивні навички та якості, прищеплені з такими зусиллями, швидко зникають. Чому дитина повинна вірити своїй мамі, якщо вона каже, що палити та пити погано? Адже по телевізору щодня показують бравих героїв та героїнь, які так круто пускають дим у стелю та ведуть брутальні розмови з келихом у руці!

Чому дитина повинна вірити, якщо мама каже, що треба поводитися добре зі своїми однокласниками? Адже вона знає: головне – швидко вдарити та влучно вистрілити. Чому вона повинна вірити, що треба цінувати людське життя?

По телебаченню дитина бачить мужнього героя із вродливою дівчиною. Протягом усього фільму вони пліч-о-пліч буквально продираються крізь натовпи озброєних до зубів ворогів, яких скидають із дахів, викидають із вікон, рубають, колють і розстрілюють, а може, заради забави й відріжуть їм руку або ногу або мізки з голови виб’ють. І ці двоє «чудових» масових убивць наприкінці фільму (добро, як завжди, перемагає) продемонструють нам ніжні обійми, що символізують любов і розуміння, замість втратити свідомості від жаху про скоєне та потрапляння в психдиспансер на курс психологічної реабілітації, що було б цілком природно. Такий фільм є справжнім наркотиком, свідомою та ретельно продуманою справою рук людських. Він витончено і найретельніше стирає межу між добром і злом, вселяючи почуття вседозволеності.

І таким наркотиком ми пригощаємо своїх дітей, тому що у нас немає на них часу, тому що ми заробляємо гроші з ранку до вечора, щоб на них купити дітям подарунок — гарний новий телевізор ще більший і кращий за колишній.

Це замкнене коло – це називається бізнес.

Давайте разом із вами порахуємо. Якщо маленький Вася дивитимеся щодня один фільм подібного жанру, де є хоча б десять трупів, п’ять днів на тиждень, 50 тижнів на рік, то виходить 50 помножити на 5 і помножити на десять = 2500 трупів на рік. Якщо він дивитиметься телевізор такими темпами 10 років (період між 10 і 20 роками), то скільки вбивств побачить Вася? 25000 вбивств.

Ваша дитина за десять років побачить убивства двадцяти п’яти тисяч людей. І це за найскромнішими підрахунками.

Це пекло Данте. І водночас це вже звичка – ми вважаємо, що це цілком нормально. Це феномен нашого часу – спрощення людських почуттів. Голодування почуттів.

Часто за мною по п’ятах ходять матусі, чиї діти, скажімо, затинаються або страждають від нервового тику, або мочаться в ліжко, або в них ослаблений імунітет і їм нічого не допомагає, хоча вони вже обійшли масу лікарів і спробували купу ліків. Коли я питаю, яка у них обстановка в сім’ї, вони починають плакати, — мовляв, чоловік не звертає уваги на дітей, але ось повз телевізор просто пройти не може і вимикає його тільки пізно ввечері, коли лягає спати.

І мені стає зрозуміло, що всі ті дорогі ліки, якими пригощали матусі своїх дітей, пішли коту під хвіст. Це просто викинуті гроші, і так продовжуватиметься й надалі, якщо не змінити ситуацію докорінно. Наприклад, почати програму повсюдного впровадження здорового способу життя, за якою стежитеме держава, поки не стало пізно для всього.

Алкоголіка, що має солідний стаж, завжди складніше вилікувати, ніж початківця. Якщо людина приймає важкі наркотики, то має ще менше шансів вилікуватися. А ми сприяємо розвитку наркотичної залежності від телевізора у наших дітей уже змалку.

Нещодавно на одній із моїх прогулянок я натрапив на самотню хатинку, що стоїть у лісовій глушині. Це було чудове місце, створене для здорового життя. Був ранній ранок, над верхівками дерев сходило сонце. У вологому ранковому повітрі кружляли бабки, прокидалися бджоли, — здавалося, все навколо мене пульсувало життям. Жодних штучних, фальшивих звуків.

Приголомшений цією ранковою ідилією, я вирішив зайти у напіввідчинені двері. В одній кімнаті мати готувала сніданок, а в іншій кімнаті маленька дитина на нічному горщику, стискаючи в руці пакетик різнокольорових льодяників, витріщалася в телевізор, де показували якийсь мультсеріал, сповнений гуркоту, тріску, пострілів, ударів, всілякої агресії.

Хіба це нормально? Так, ми вже звикли до цього, це гаразд.

Наркотик… Залежність, якої ми вже не можемо позбутися, а може, навіть не хочемо позбуватися, бо ми втратили волю до здорового життя.

Я поставлю вам питання на засипку. Скільки годин на день сидить ваша дитина перед телевізором? До речі, де вона зараз?

За матеріалами книги «Цілющі сили душі. Любов замість скальпеля» Володимир Фогельтанц

Джерело

Добавить комментарий