Батьки, не дратуйте дітей ваших!

Не дратувати своїх дітей

Чудову пораду дає нам Апостол Павло: «Батьки, не дратуйте дітей ваших, щоб вони не сумували!»

Ми переживаємо за своїх чад, любимо їх, тому телефонуємо їхнім друзям, щоб дізнатися, як вони, встановлюємо навігатор у їхні телефони, а це все дратує їх. Викликають роздратування також наші крики, істерики, нотації, плач, зневіра. Часом ми голосно, емоційно говоримо, а їм це дуже неприємно. Кількість наших порад, настанов дитині-підлітку потрібно звести до мінімуму. Якщо щось загрожує душі дитини, її здоров’ю чи життю, ми маємо втрутитися. А в решті випадків ми не повинні цього робити. Все, що хотіли вкласти, треба було робити до підліткового віку, а краще до школи.

Поставимо себе на місце підлітка. Коли нас просить про щось людина, яка нас дратує, ми з великим небажанням це виконуємо. Якщо людина нам неприємна, неприємний її голос, інтонації, то коли вона говорить навіть щось нейтральне, це відразу викликає відторгнення. І навпаки, коли у нас дружні, добрі стосунки з нашими близькими чи знайомими, то хочеться виконати їхнє прохання. Ми повинні розуміти, що диктатом, примусом ми нічого не досягнемо у стосунках із дитиною. Так, дитину можна батогом, шляхом покарань до чогось спонукати, але при цьому легко зіпсувати стосунки і втратити з нею контакт.

Не вважати дитину-підлітка малюком

Нам весь час здається, що наші діти все ще малі. Чому ми чекаємо від своїх дітей одне, а побачимо інше? Тому що ми застрягли в тому часі, коли чадам було 5-7-10 років. Нам здається, що доньки та сини, яким 16 років, може 23 роки, а то й 38 років, досі є маленькими хлопчиками та дівчатками. Вони без нас нічого не можуть зробити: ні обід приготувати, ні до храму сходити, ні дитину сповити – абсолютно безпорадні, життя не бачили, нічого не розуміють. Все, чим вони захоплюються та цікавляться, теж повна нісенітниця, бо тільки ми їх можемо навчити справжній культурі та цікавим справам.

Це велика помилка! Вона продиктована батьківським хвилюванням, але треба зрозуміти, що ніколи не буде добрих стосунків із підлітком, якщо ми його вважатимемо маленьким нерозумником. Коли ти поважаєш людину, коли ти її піднімаєш до свого рівня, коли виступаєш уже не в ролі такого батька-диктатора, а виступаєш у ролі старшого друга – звичайно, без панібратства – тоді можна говорити про добрі стосунки.

Звичайно, батько завжди батько, мати завжди мати, завжди має бути повага, субординація. Але без поваги до своєї дитини неможливо встановити з нею добрий зв’язок. Якщо не поважаєш музику, яку він слухає, його захоплення, книги, які він читає, друзів, із якими він спілкується, буде важко спілкуватись із чадом у перехідному віці.

Дитині, що підросла, її власні захоплення та інтереси здаються головними. Вона також вважає своїх друзів найцікавішими та найпотрібнішими людьми у своєму житті. Пам’ятаєте геніальну фразу дівчинки-підлітка з фільму «Доживемо до понеділка»? «Щастя — це коли тебе розуміють». Так от, наші дочки та сини чекають від нас того, що ми якщо не розділятимемо їхні захоплення, то хоча б розумітемемо їх.

Протоієрей Павло Гумеров

За матеріалами джерела

Добавить комментарий