Вселенська батьківська субота

13/26 лютого цього року – Вселенська батьківська поминальна субота. У всіх православних церквах ця субота присвячена  спомину всіх без винятку спочилих православних християн. Після заупокіної літургії відбувається вселенська панахида. Друга назва цієї суботи –  М’ясопусна субота, вона звершується у суботу перед Тижнем про Страшний Суд. Поминання всіх померлих вірних перед спогадом про Друге пришестя Господа Іісуса Христа є ще в перших віках християнства. Цього дня, який ніби передує Страшному суду, християни просять Христа Спасителя «явити всім покійним Свою милість у день справедливої відплати».

У Батьківську суботу християни повинні відвідувати церкву, а по можливості – й кладовища. Цього дня моляться за покійних близьких, щоб їх душі отримали помилування на тому світі. Слід замовити для померлих особливе поминання на Проскомидії. Рекомендується відвідати Богослужіння та помолитися за Літургією й панахидою. Необхідно по можливості роздати милостиню нужденним і бідним, таким чином людина зможе пом’янути близьких, яких Церква за правилами не згадує. До них відносяться нехрещені, самогубці, жертви абортів.

Великий вселенський учитель свт. Іоан Золотоустий навчав молитися за тих, хто перейшли в інший новий, потойбічний світ. У його Літургії три рази читається молитва за них і, крім того, він повчав паству цієї чесноти, представляючи необхідність, важливість і благотворність такої молитви як для тих, хто перебуває ще на землі, так і для тих, хто відійшли з цього життя. Ось, наприклад, деякі місця з його богонатхненних писань: «Не плакати, не засмучуватися, але радіти повинні ті, хто залишилися на землі про смерть близького їх серцю. Не плакати, але радіти повинні, буде померлий праведником чи грішником. Якщо померлий був людиною добродійною, добрим християнином, то не плакати про нього треба, а радіти, бо переніс з любов’ю всю тяжкість земного життя і перейшов на вічний спокій в Царство Христове, за Якого і для Якого страждав, захищаючи і зберігаючи правду. Якщо ж покійний грішник – і тоді повинні радіти, а не плакати несвідомо. Радіти, що вже більш не роститиме зло, до якого померлий був схильний. Засмучуватися, плакати не про смерть його, а про гріхи, які він, як людина, робив». 

Добавить комментарий