«Духа… зневіри… не дай мені…»

Чому у Великий піст ми, промовляючи молитву преподобного Єфрема Сиріна, просимо у Бога відігнати від нас духа зневіри?

Людина пристрасно чогось бажає у житті. Наприклад, мільйон доларів. Бог цього не дає, тому що знає: їй це не корисно, гроші послужать не на благо, а для примноження гріхів, як у самій людині, так і в суспільстві. До речі, це досить часто траплялося з переможцями різних лотерей, які вигравали фантастичні суми грошей. За короткий час вони, як то кажуть, «пропалювали» життя і, насолоджуючись різними пороками та побажання, майже повністю промотували все, залишаючись у розбитого корита.

Або, наприклад, бажання юного хлопця до певної дівчини. Він палає до неї пристрастю, пристрастю егоїстичною, люблячи не її, але образ, вигаданий, створений розпаленою фантазією, як Пігмаліон, який створив і намагався оживити свою Галатею. Господь не поєднує його з об’єктом обожнювання. Це корисно для хлопця. Пристрасть, що горить у серці, спопелить вщент, як його, так і бідну дівчину.

В одній європейській країні, здається, у сімдесятих роках минулого сторіччя, скоїли страшний злочин, який вразив громадськість. Один японський студент убив і намагався з’їсти свою подругу — біляву красуню-датчанку. Коли на допиті його запитали, навіщо він це зробив, то хлопець відповів, що любив її настільки, що хотів, щоб вона була в нього всередині. Згадаймо також і героїв роману Достоєвського «Ідіот» – Парфена Рогожина та Настасью Пилипівну.

Одним словом, пристрасть руйнівна та зла. Вона не має в собі творчого життєдайного початку. Тому Господь і не дає людині її реалізувати, щоб не ввести її та оточуючих у ще тяжчий гріх. Мабуть, одним із найстрашніших і непоправних гріхів, які вчиняє людина, є самогубство. Корінь його суть – гординя, вирощена і вихована у серці людини, як якесь жахливе дитя, як монстр-паразит із голлівудських фільмів-жахів.

Але людина, яка засліплена пристрастю, часто не помічає благодатних мотивів Божественної педагогіки. Неможливість досягти об’єкта обожнювання кидає її у зневіру, головний моторчик якого — вольовий посил, своєрідна антимолитва «Ось так! Боже, ти мені не даєш, чого я хочу, тоді я не приймаю того, що Ти мені даєш!» Тобто життя. Так починається зневіра. Воно є добровільним відкиданням людиною Бога, Його Батьківського Провидіння про кожну людину. У одержимого пристрастю зневіри на п’єдесталі завжди якась нездійсненна мрія, корінь якої гордість – бажання мати бажане, задовольнити власний егоїзм, власну пристрасть.

Тому святі отці, й зокрема преподобний Єфрем Сирін, благали Бога, щоб Він зберіг їх і нас, нащадків, від духу зневіри – від цього початку внутрішнього зречення людини від Бога.

Протилежна смутку чеснота – пікорення душі та волі людини волі Божій, яка святими отцями називається ще смиренням. Згадаймо молитву «Отче наш»: «Хай буде воля Твоя!» Згадаймо заповіді блаженств: «Блаженні убогі духом, бо їхнє — Царство Небесне». Але ці убогі – убогі своїм духом, але багаті Духом Святим. Господь наш Іісус Христос Своєю людскістю благав Бога Отця про те, щоб минула чаша ця Його людську природу, яка не бажала, можливо, Голгофи. Але все-таки сказав: «Хай буде воля Твоя!» – і підкорився Богу Отцю, бо головним завданням Свого життя бачив творити волю Батька Свого. І в цьому і для нас полягає найвища мета життя – творити волю Отця нашого, розрізняти Його голос у симфонії життя та зрозуміти, що ми в колисці, а Він хитає нас на руках, і не випадати добровільно з гнізда Божественної турботи та милосердя.

Хай буде воля Твоя Господи, а не моя! Моя воля заведе мене до пекла, Твоя ж воля виведе мене до раю!

Ієрей Андрій Чиженко

За матеріалами джерела

Добавить комментарий