Актуальність свята Торжества Православ’я зараз, під час війни

І раптом ранок. Після ранкових молитов виходиш надвір, дивишся й дивуєшся. На чорній вологій землі клумби розпустилися ніжно-білі проліски. Такі маленькі квіти. Ніжні-ніжні, як немовлята, як діти. І сяючі якісь. Урочистість природи серед кошмару війни. Справжнє чудо Боже. Як писав поет Ілля Кормільцев: «Я бачив на власні очі, як тягнеться до неба трава».

Так ось, я теж на власні очі, дорогі, любі у Христі брати і сестри, бачив, як тягнеться до неба пролісок. І це зростання рослини відбувається до неба. Всю свою сутність рослина спрямовує до неба, витягуючись від маленького проліску до гігантського баобаба вгору – до неба, до Того, Хто дає життя – до Бога.

Так само повинні чинити і ми. Зростати вгору – тягнутися щосили до духовного неба. Життя вічне і непереможне. Тому що Бог вічний і непереможний. І Його Церква вічна і непереможна. І в цьому полягає Торжество Православ’я.

Сім років вивчаючи історію Церкви в Київських духовних школах і потім самостійно, ти бачиш скільки крові було пролито, які бурі повставали на Церкву і на народ Божий – на християн. Але Церква впевнено, як корабель, рухається до своєї мети – спасіння віруючих у Царстві Небесному. І, будьте певні, вона до порятунку допливає. Головне – ти залишись у ній.

У цей час, сумний час війни, велика спокуса та велика небезпека відкластися від Бога. Людей захльостує паніка, яка переходить в істерику. Руйнується мир, загроза життю, небезпека втрати близьких. Люди розлучаються і не знають, чи побачаться знову.

Але крізь усе це знай: Бога ти ніколи не втратиш. І Він тебе ніколи не втратить. Зроби все, що від тебе залежить, а в іншому покладись на Бога. Він тебе вигодує. Розглянь, придивись уважно: на вогненних страшних стражданнях ледь помітно в’ється кришталева світла стежка до порятунку. І вона є. Вона міцніша за будь-які танки. І потужніший за будь-які «гради» і «смерчі». Вона непереможна. І це Церква.

Багато хто з нас, православних християн, читав Одкровення святого апостола та євангеліста Іоанна Богослова. Дивуєшся, що доведеться пережити християнам останніх часів. Нам усе здавалося, що це буде колись за мільйони-мільярди років.

Але час наближається. Не будемо гадати про часи та терміни. Але час наближається. І нашому поколінню потрібно випити свою чашу страждань. Пройти свою «голгофу». Потрібно прийняти хрест. За ним воскресіння – твоє особисте воскресіння у Христі. Але «голгофу» не обминеш.

Це як ікони на окладі напрестольного Євангелія: з лицьового боку образ Воскресіння Христового, зі зворотного – Хрест та Голгофа. Так і у житті. Без «голгофи» немає воскресіння. Прийми страждання. Полюби їх. Як у святителя Луки Кримського: «Я полюбив страждання». – Я полюбив страждання, – каже тобі свята людина. І ти полюби.

Іди за Господом нашим Іісусом Христом. Він веде тебе. Головне, ти свою дитячу ручку не виривай з Його правиці. А Він понесе тебе на руках.

Є в молитвах таке добре церковнослов’янське слово «благоутробіє». Воно застосовується до Бога та Пресвятої Богородиці. Воно означає наступне: Бог і Пречиста Діва дбають про людство так, як мати дбає про дитину, яка в неї в утробі. Ніколи не забувай про це.

Крізь усі жахи і страждання Апокаліпсису Всемилосердний Господь веде вірних Своїх до 21-го та 22-го розділів цієї таємничої Книги. А там світло та вічна радість спілкування з Богом:

«І побачив я нове небо та нову землю, бо колишнє небо та колишня земля минули, і моря вже нема. І я, Іоан, побачив святе місто Єрусалим, нове, що сходить від Бога з неба, приготоване як наречена, прикрашена для чоловіка свого. І почув я гучний голос із неба, що говорив: Ось скинія Бога з людьми, і Він буде мешкати з ними; вони будуть Його народом, і Сам Бог із ними буде Богом їхнім. І Бог видалить всяку сльозу з їхніх очей, і смерті не буде вже; ні плачу, ні крику, ні хвороби вже не буде, бо колишнє минулося. І сказав Той, Хто сидить на престолі: Ось творю все нове. І каже мені: Напиши; бо слова ці істинні та вірні. І сказав мені: Здійснилося! Я є Альфа і Омега, початок і кінець; спраглим дам даром від джерела води живої. Переможець успадковує все, і буду йому Богом, і він буде Мені сином» (Од. 21:1–7).

Скільки в цьому переможного оптимізму! Переможець успадковує все! А хто цей переможець? Ти! А кого треба перемогти? Себе, свої гріхи, пристрасті, диявола. А як це зробити?

Святий апостол і євангеліст Іоанн Богослов відповідає і на це запитання: «Блаженні ті, хто дотримується заповідей Його, щоб мати їм право на дерево життя і увійти до міста брамою» (Од. 22:14). Війна нічого не скасовує. Навпаки, гостріше підкреслює незмінну Божественну істину: дотримуйся заповідей Божих. Сповідайся, причащайся Тіла та Крові Христових, молись, читай Євангеліє й святих отців, твори добрі справи, живи життям Церкви.

А що ще треба робити? Наслідувати приклад святого улюбленого учня Господнього Іоанна Богослова: наповнити своє серце сподіванням на Бога й очікуванням Другого пришестя Його. Наповнити своє серце святим вигуком: «Це свідчення каже: їй, прийду скоро! Амінь. Їй, прийди, Господи Іісусе! (Од. 22:20).

Христос уже переміг. Урочистість Православ’я відбулося і продовжує відбуватися. Тому підтвердження перемога над іконоборством у IX столітті після Різдва Христового.

Тепер потрібно, щоб Торжество Православ’я відбулося в тобі.

Протоієрей Андрій Чиженко 

Джерело

Добавить комментарий