Чому люди у своїх негараздах шукають винних?

Преподобний Іоанн Лествичник у своїй книзі «Лествиця» писав:

«Якщо гордість деяких з ангелів перетворила їх на бісів, то без сумніву смирення може і з бісів зробити ангелів. Отож, нехай будуть благодушними занепалі (сподіваючись на Бога)».
Якщо людина безнадійно зіпсована — наркоман він, п’яниця, розпусник, геймер, злодій, будь-хто… Це все з ним відбувається через його гордість.

Якщо він у своїй пристрасті дійшов до одержимості (щодня п’є, палить по дві пачки за годину), то вилікуватися від цього може лише смиренням.

Інша річ, поки людина сама не захоче цього… Є така дуже погана традиція — коли людину починають смиряти. Коли її смиряють інші, тоді нічого не допомагає.

А от коли людина хоче зцілитися і приймає ліки — смирення, тоді це працює і зцілює від будь-якої пристрасті.

Коли пристрасна людина запитує: «Як мені бути?», то будь-який віруючий відповість: «Ось акафіст. Бери, читай і зцілишся».

Але так не буває. Ніхто ніколи не зцілився від пристрастей, читаючи акафісти. Акафіст не для цього написаний, і не в цьому його функція та завдання.

Зцілює від пристрастей благодать Божа. А благодать Божа схиляється тільки до смиренної й смиренної людини. Бог гордим противиться, смиренним дає благодать.

Візьмемо найнейтральніший випадок, і він же найпоширеніший. П’яниця захотів зцілитися. Зрозуміло, що коли він запитує поради у віруючих, вони йому кажуть, що є акафіст «Неупиваєма чаша», бери і читай.

Людина починає читати акафіст: читає – читає – читає, а потім грішить – грішить – грішить…

Справа в тому, що людина під час читання акафісту переживає розчулення, захоплення… А потім починає засуджувати (своїх товаришів по чарці), пишатися, звеличуватися, взагалі стає нестерпною людиною. І насправді вона ні від чого не зцілюється. Просто одна пристрасть перекочувала в іншу, гіршу.

Коли він пив, він принаймні знав, що він негідник. А тепер він вважає себе добрим, і не розуміє, чому він повинен терпіти витівки якихось товаришів по чарці та ще якісь недоліки власної дружини. А іноді видно, що акафіст допомагає, і людина перестала пити… Але справа не в акафісті, а в тому, що людина стала смирятися. Вона стала терпіти глузування своїх товаришів по чарці, претензії дружини… Вона терпить свій стан, терпить те, що нічого не виходить, терпить своє невміння, терпить те, що роботи немає, грошей немає… І в цьому терпінні власних недоліків вона упокорюється. А смиренному Господь завжди дає благодать.

Проблема її гріха, її пристрасті, її біди — у гордині. І тому треба змиритись. Найкраще тут допомагають докори самому собі, терпіння та молитва за кривдників. Тобто людина повинна терпіти головний біль, хвороби, якісь нестатки, розуміючи, що сама у всьому винна.

А коли хтось її починає ганьбити, докоряти, робити зауваження, треба починати за них молитися. Завдяки цим зусиллям навіть найпристрасніша людина може стати святою.

Шлях смирення допомагає людині навіть у тому випадку, якщо немає ніякої пристрасної одержимості, а просто існують якісь складні життєві обставини, коли переслідує низка неприємних обставин.

Смирення є виходом із усіх цих ситуацій. Не знаєте, як вчинити — смиріться. Не знаєте, як вийти зі скрутних обставин — смиріться. Не знаєте, як бути — смиріться. Почніть терпіти, докоряти собі, що сам у всьому винен, і молитися за людей, які завдають вам всі ці неприємності. І тут же у вашому серці почне діяти благодать, засяє світло, і ви побачите вихід із становища.

Це універсальний засіб, який працює завжди. Я в далекому 92-му році прочитав слова авви Пімена Великого: «Хто на всякому місці докоряє сам собі, той скрізь встоїть». Тобто, якщо людина, в якій би ситуації вона не знаходилася, в який би гріх вона не впала, які б мінливості долі на неї не впали, за все, що відбувається, звинувачує себе, то вона встоїть. Ніщо її не зламає. Цього достатньо, щоб прожити все життя непохитним. У тому сенсі, що Бог завжди буде з людиною.

А всі люди роблять із точністю до навпаки, звинувачують у всіх своїх нещастях будь-кого, тільки не самих себе: цей негідник, час поганий, всі у всьому винні…

Люди шукають винуватця та знаходять його. Але цей шлях веде у глухий кут.

Священник Костянтин Корепанов

Добавить комментарий