Бог не розкриває нам потворність нашої душі, доки не знайде у нас достатньо віри

Є чудове місце в писаннях отця Іоанна Кронштадського, де він каже, що Бог не розкриває нам потворність нашої душі, до того часу, поки не виявить у нас достатньо віри та надії, щоб ми не були зламані баченням власних гріхів.

Іншими словами, коли ми починаємо бачити все, що в нас є темне, коли це знання зростає і ми все більше розуміємо себе у світлі Божому, тобто у світлі Божого суду, це означає дві речі: це означає, звичайно, що ми з гіркотою відкриваємо власну потворність, але також і те, що ми можемо радіти, бо Бог обдарував нас Своєю довірою. Він дарував нам нове знання про нас саме таких, якими ми є, якими Він завжди бачив нас і якими часом не дозволяв нам побачити себе, бо ми не винесли б цього бачення правди.

І тут знову суд обертається радістю, тому що, хоча ми й відкриваємо те, що погане, але це відкриття означає, що Бог побачив у нас достатньо віри, достатньо надії та достатньо сили духу, щоб дозволити нам прозріти, бо Він знає, що тепер ми можемо діяти.

Все це важливо, якщо ми хочемо зрозуміти, що радість та духовний подвиг невіддільні один від одного. Інакше постійне і наполегливе зусилля Церкви та слова Божого відкрити нам те, що є в нас поганого, може призвести нас до відчаю та затьмарення розуму та душі.

Якщо ми станемо надто пригніченими і падемо духом, ми не в змозі будемо зустріти Воскресіння Христове з радістю, бо тоді ми зрозуміємо, вірніше, нам здасться, ніби ми зрозуміли, що воно не має до нас жодного відношення. Ми в темряві, а Христос – світло. Ми побачимо свій осуд і вирок у той самий момент, коли мали б вийти з темряви в Боже діло спасіння, яке є і нашим осудом, і нашим спасінням.

Митрополит Антоній Сурозький

Добавить комментарий