У чому часто у нас полягає все духовне життя?

У нас часто все духовне життя зводиться до питань про те, що можна, а що не можна, і сотні людей приходять із тим самим: «Батюшка, на Великдень можна ходити на цвинтарі чи не можна? Батюшка, а можна яйця носити на могилу чи не можна? Батюшка, а паски можна чи не можна?»

Для людини все життя в цьому полягає, можна йому на цвинтар паску віднести чи ні. Якщо можна, то добре, а якщо не можна, то прямо катастрофа, що має статися. А те, що вона засуджує, що вона п’ятеро дітей убила, що горілку п’є, що життя все біля телевізора просиділа — це не гріх: ну, ми всі грішні, це нічого.

Людина навіть не замислюється, що вона щодня встає без молитви, що їжу свою їсть, як свиня, якій тільки даси — вона одразу накидається. Кішка й те, перш ніж поїсти, хоч би як голодна була, постоїть, подумає, заспокоїться, а потім вже їсти приймається. А ми ні. І це не гріх.

Те, що син, здоровий бугай, у Бога не вірить, навіть хреститися не вміє – це не гріх. Те, що онука не причащається, хоч за горло священника брали, аби тільки хрестити її – а похрестили, і все забули. Аби здоровий був — ось про це турбота. А те, що дитина маленька не причащається, росте в безбожному середовищі — на це начхати.

Те, що вдома з ранку до вечора лише роздратування, скандали, взаємні закиди, дочка зятя нацьковує, із сестрою десять років уже не розмовляє, скупиться, до матері, до родичів по-хамськи ставиться – це все не гріх. А ось паску на цвинтар віднести чи не віднести – це в них найголовніше питання.

Протоієрей Димитрій Смирнов

Добавить комментарий