Чому так важливо мати в душі «внутрішнє Євангеліє»?

У творі преподобного Максима Сповідника «Глави про богослов’я і домобудівництво втілення Сина Божого» у 67-му розділі є такі рядки: «Всі речі, що є, потребують Хреста, тобто в тому стійкому стані, який і зберігає в них зв’язок дій, що здійснюються у чуттєвому [світі]; всі речі, що осягаються розумом, потребують Гробу, тобто тієї досконалої непорушності, яка припиняє в них всякі дії, здійснювані в умі. Бо коли природна дія і рух, що відносяться до всіх [тварних речей], поєднуються в [єдиному] зв’язку, тоді [Бог] Слово, єдиний з усіх існуючи в Самому Собі, є, немов Воскреслий з мертвих, утримуючи і описуючи всі [творіння] , що походять від Нього. Однак при цьому жодне творіння не має спорідненості з Ним через природний зв’язок. Адже спасіння спасених [відбувається] за благодаттю, а не за природою».

Всі речі, що є, потребують Хреста і Гробу, тобто вмирання.

Ці слова святого Максима дивно відповідають Євангелію: «Істинно, істинно кажу вам: якщо пшеничне зерно, впавши в землю, не помре, то залишиться одне; а якщо помре, то дасть багато плоду» (Ін. 12:24).

Цікава думка, тобто в якомусь сенсі, щоби вижити, потрібно померти. У цьому полягає суть поховання з Христом. У цьому полягає суть Великого посту. Ти ніби помираєш з Богом, що розпинається за тебе. Спіткаєшся Йому. І в цьому ти отримуєш від Бога нове життя. Життя без гріха. Ти приносиш Богові в дар себе, виконуючи Його заповіді. Світ волає тобі: «Безумець, навіщо ти це робиш. Ти загинеш». Але якщо ти продовжиш свій шлях до Христа і за Христом, то раптом крізь ці вериги, це ярмо нетяжке і тягар легкий, ти виходиш, як крізь двері, в прекрасний світ Царства Небесного – світ абсолютної свободи, моральної краси і спілкування з Богом лицем до лиця.

І це вмирання полягає насамперед у тому, що ти всього себе жертвуєш Богові. Що насамперед це означає? Дуже просто – намагатися жити за заповідями Божими. Ми часто чуємо цю фразу від священиків. І, звісно, ​​це головне у житті православного християнина.

Але як здійснити це завдання у повсякденному житті? А ось тут починається важкість. Ти ніби маєш принести в жертву Богові найпотаємніше, що в тебе є: свої думки, емоції, почуття. Як це зробити практично? Ти маєш у себе «внутрішнє Євангеліє», тобто читай Писання і запам’ятай. Чим більше ти читатимеш особливо Євангеліє, тим більше воно проникатиме в тебе. Воно ніби проникне в твою кров, у твої думки, у твою душу. Бачив одного ченця, який часто говорив фразами, які були фактично переробленими, пропущеними через себе євангельськими цитатами. Вони стали особисто словами цієї людини. Вони стали його життям. Відповідно, якщо Євангеліє буде в тебе всередині, то його мірилом (а Євангеліє також є збіркою заповідей Божих; воно нібито виткане з них) ти повіритимеш свої думки, почуття, вчинки. Ця думка відповідає заповідям Господнім – прийму її, а ця – відкинуся її. Так само з вчинками, почуттями, бажаннями.

Тільки тут потрібна чесність. Не солодко триматися за думку, почуття, вчинки, бажання, але віддати їх на Божий суд, на суд заповідей. Не намагатись їх обійти і обдурити Бога. Це лукавий шлях. Повали думки, почуття, бажання, вчинки на хрест. І на хресті вони або помруть як гріх, або очистяться і оживуть як чеснота. Це означає покласти себе на хрест. Розіп’ятися з Христом.

Так, це болісний процес. Але зцілена від гріха людина спроможеться скуштувати пасхальної солодощі і райського блаженства. Тому що Сам Бог увійде в її зцілену природу, у труну її душі і воскресить людину, даруючи їй вічне та радісне життя.

Протоієрей Андрій Чиженко

Джерело

Добавить комментарий