Як навчитися довіряти людям, якщо зрадити може найближчий?

У світі незалежно один від одного існують дві проблеми.

Перша — життя несправедливе. Несправедливість ця має безліч аспектів, проте даної ситуації безпосередньо стосується один. Полягає він у тому, що ми завжди очікуємо від ближнього взаємності. Наприклад, якщо я намагаюся не проявляти роздратування, то буду чекати витриманості від інших. Або якщо я намагаюся бути надійним, то саме надійності вимагатиму від ближнього. У підсумку виходить, що наші очікування щодо ближніх завжди дещо завищені. Не у всьому, звичайно, але в тому, що для нас самих важливо і в чому ми не зовсім вже слабкі – неодмінно.

Звичайно, погано, коли люди розчаровують нас, а якщо причиною розчарування служить явний гріх, то і поготів. Однак, як відомо, всі люди різні. І гріхи у різних людей – різні. Є серед гріхів такі, які, шкодячи душі володаря, можуть абсолютно ніяк не травмувати оточуючих. Наприклад, людина скупа. Якість, що й казати, огидна. Але ближнім скнари, тим, звичайно, хто від нього не залежить, зовсім все одно.

Існують також пороки, що шкодять і заподіюють біль не тільки самому грішнику, а й оточуючим. Зрада якраз з цього розряду. Мало того, що людина сама підла, так вона ще й ближньому життя примудряється отруїти. Це, безумовно, погано і навіть бридко. Однак ця людина така і змінити її не в наших силах. Тому і чекати від неї, що вона буде ставитися до нас за принципом взаємності, ясна річ, не варто. Це несправедливо, це неправильно, так, якщо хочете, бути не повинно. Але так є. І в цьому несправедливість життя. І як би вона не була для нас болюча, як би важко не давалося нам прийняття того факту, те, чого не можна змінити, необхідно приймати. Отже, якщо життя саме по собі несправедливе, не слід чекати справедливості від людей або вважати, що хтось буде ставитися до нас з оглядкою на наше розташування, довіру або добрі справи.

Другу проблему сформулював ще псалмоспівець: «кожна людина брехня» (Пс. 115). Напевно, всякий, з досвіду життя, знає, що від людей не слід очікувати того, чого вони нам дати не в силах. Наприклад, нерозумно намагатися захопити інтроверта бесідою ні про що. Марно чекати від того, хто прямий по натурі, що він стане про щось просити двічі.

Стримана людина не стане бурхливо проявляти почуття, а тверда і вольова – лити сльози. Це – очевидні речі, і вони допомагають нам будувати правильні і взаємно комфортні відносини з людьми. І все ж ними очевидності не обмежуються.

Не менш очевидно й те, що ніхто з нас не знає, чого у важкій ситуації чекати не те щоб від когось, а навіть від самого себе. Якою буде правильна відповідь на питання: «Як би ти повівся, якщо…»? Не знаю. Не знаю, поки не побуваю в ситуації. Тому як під дією самих різних факторів, під впливом страху, стресу, гніву або сильного бажання ми часом здатні на таке, чого в собі ніколи б не запідозрили.

Але ж на все, на що здатний я, здатний і хто завгодно інший. Пообіцяйте людині велику вигоду, піддайте її серйозній небезпеці – і ви побачите, що до цих пір знали зовсім іншу людину. Це все настільки ж очевидно, як і неприємно. Правда, ми рідко приймаємо цей факт. А даремно. Пам’ятай ми постійно про те, що кожна людина брехня, – дивись, і не обманювалися б в людях, не розчаровувалися б, не спокушалися б їх вчинками.

А тепер зробимо висновки.

По-перше, зі зрадою доводиться стикатися кожному. Однак, оскільки життя саме по собі вельми несправедливе, потрібно не дивуватися і не нарікати.

По-друге, люди здатні в тому числі і зраджувати. Навіть близькі. Варто навчитися довіряти людям не безоглядно, враховувати особисті особливості кожного: властиві людині добрі риси, погані схильності та пороки, сильні сторони й слабкості. І, виходячи з цього, налагоджувати спілкування, не вимагаючи від ближнього більше, ніж він може.

Якщо пам’ятати ці два простих моменти, то вже наявну довіру легше не втратити. Що ж стосується втраченого, то скажу прямо: не варто заважати Богу нас спасати.

Людина – істота відхідлива. Той, хто звик довіряти, буде прагнути до цього знову, навіть якщо довірі не буде приводу. Коли і час пройде, і душа заспокоїться, і приводи з’являться. Варто тільки перестати культивувати в собі образи, а пам’ять про непорядні вчинки ближніх заховати якнайдалі.

Протоієрей Володимир Пучков

Джерело

 

 

 

Добавить комментарий