Що робити, коли з роками закоханість минає?..

Що робити, коли з роками закоханість минає?..

А з роками закоханість минає… Що робити?
Буває, коли після п’яти років шлюбу закоханість минає. Я, як правило, говорю такому подружжю на сповіді: ось тепер нарешті можна почати будувати любов! Те, що вам заважало любити одне одного, нарешті минулося. Саме закоханість заважала любити одне одного.

Ну так, було таке, попало, вляпалися у закоханість. А тепер пройшла хвороба!

А люди, коли закоханість минає, думають: “Ну все, любов пройшла”. А любові-то й не було! Це закоханість минула, яка з любов’ю взагалі ніяк не пов’язана! Вона (закоханість) — почуття егоїстичне і багато в чому фізіологічне.

— Що треба робити, коли з’являється це почуття, що кохання пройшло, що перестали кохати свого чоловіка/дружину?

— Потрібно подивитися на свої гріхи, бо саме особисті гріхи заважають любити іншу людину. І почати боротися зі своїми гріхами. Тобто, якщо ти розлюбив свою другу половину, значить, ти добре не каєшся у своїх гріхах!

І треба служити своїй другій половині, робити щось добре, дбати.

— Чи можливо робити щось добре механічно?

– Ні, не механічно. Механічно, просто не вийде. Людина не робот, має розум, волю, почуття. Примушуючи себе чинити за почуттям обов’язку, вона свідомо, а значить вільно, спонукає себе на добро.

Ти, наприклад, не хочеш цю жінку на руках носити, говорити їй ласкаві слова, ти маєш стійке негативне ставлення до неї. Але якщо почати зусиллям волі робити добро, говорити добрі слова, ситуацію можна переламати.

Здавалося, що у сім’ї суцільний негатив і з людиною неможливо жити, і раптом виявляється, що ви можете один для одного робити добро.

Таке добро через силу — це і є заради Христа. «Полюби свого ворога». Тобто умовно: “дружина – ворог, який тебе злить”. А ти вирішив їй, незважаючи на це, все одно добро робити. І в результаті вийшло добре. Сам процес дієвої любові провокує справжню любов до цієї людини.

Ти дійсно починаєш людину любити, твоя любов починає набувати духовних моментів. Адже саме тому в літніх парах чоловіки люблять своїх постарілих дружин. Люблять людину духовно, а не тому, що у них збочена естетика. У таких шлюбах, християнських за духом, чоловік і дружина люблять один одного ніжнішим і тоншим коханням, ніж у молодості, коли була пристрасть.

Мені одного разу сказав один чоловік похилого віку, коли я його вінчав із його дружиною, таку дуже показову фразу: «Хочу бути зі своєю дружиною в цьому віці й у майбутньому».

Отже, любов – це духовне почуття. Ти любиш не тому, що людина тебе задовольняє, добре готує, заробляє багато грошей. Ти любиш її, як дитину люблять, хоча вона нічого не дає батькам, скоріше навпаки. Людина любить людину, навіть коли в неї хвороби, коли вона змінюється в поганий бік, стає виродком, можливо, за зовнішніми ознаками, але любов не втрачається!

А закоханість від цього втрачається (вибач, ти вже не така гарна, я одружуся з іншою).

Тобто у любові виходять на перший план якості душі людини! Люблять душу, красу душі, духовні якості, які є в кожній людині.

 

Wayfarer

Wayfarer

Залишити відповідь

Wordpress Social Share Plugin powered by Ultimatelysocial
Wordpress Social Share Plugin powered by Ultimatelysocial