Що далі зі Стамбульською конвенцією?

Що далі зі Стамбульською конвенцією?

21 червня 2022 р. Президент України підписав закон, проти якого протестували всі релігійні організації України та значна частина суспільства. Чому?

20 червня 2022 року Верховна Рада проголосувала за ратифікацію Стамбульської конвенції, наступного дня Президент підписав закон про ратифікацію Конвенції: «Її головний зміст простий, але надзвичайно важливий. Це зобов’язання захищати жінок від насильства і різних форм дискримінації. Ми розділяємо європейські цінності». Але українське суспільство, особливо християни, оптимізму глави держави не поділяють. Що далі?

Чому Україна ратифікувала Стамбульську конвенцію

Україна підписала Стамбульську конвенцію ще 7 листопада 2011 р. (до речі, за президента В. Януковича), і відтоді майже 11 років точилася громадська дискусія щодо доцільності її ратифікації. Спроби ратифікації синхронно активізувалися із зусиллями просунутися вперед шляхом євроінтеграції. Коли євроінтеграція сповільнювалася, стихали й пристрасті за Конвенцією. Значна частина українського громадянського суспільства досить успішно чинила опір ратифікації Стамбульської конвенції, справедливо вказуючи на те, що вона має «друге дно» і що за прагненням захистити жінок від домашнього насильства стоїть бажання нав’язати українському народу гендерну ідеологію.

Суть цієї ідеології у наступному: неважливо, з якою статтю народилася людина, важливим є те, як вона себе сама ідентифікує. І суспільство, і держава зобов’язані прийняти цю самоідентифікацію. А от Святе Письмо стверджує зовсім інше: «Не буде чоловіча річ на жінці, а мужчина не зодягне жіночої одежі, бо кожен, хто чинить це, огида він для Господа, Бога свого» (П.Зак. 22:5). І це зовсім не про одяг, це про ґендер. У біблійні часи жіночий та чоловічий одяг принципово не відрізнявся, достатньо поглянути на ікони у повний зріст.

Щоправда, релігійні організації України, протестуючи проти Стамбульської конвенції, посилалися здебільшого на психологічні травми, які можуть бути завдані особистості дитини нав’язуванням ґендера. «Ігнорування факту наявності біологічних статей, які характеризують жінку або чоловіка, та пов’язане з цим зобов’язання навчати дітей нестереотипним гендерним ролям (стаття 14 Конвенції) несе загрози спотворення у молодого покоління своєї статевої ідентичності, популяризації одностатевих сексуальних стосунків та поширення випадків захворювання на гендерну дисфорію серед дітей і молоді», – сказано у заяві Всеукраїнської Ради Церков, опублікованій напередодні голосування за Конвенцію.

Проте влада позицію українських релігійних організацій проігнорувала і спішно ратифікувала Стамбульську конвенцію. Причина такого поспіху цілком очевидна – продемонструвати прихильність України до європейських цінностей напередодні саміту Євросоюзу 23-24 червня, на якому нашій країні могли надати (й таки надали) статус кандидата в члени ЄС. Президент, коментуючи Конвенцію, говорить лише про захист жінок. Однак зміст Конвенції далеко не такий простий. Давайте подивимося, що криється в тексті документа.

Головні деструктивні положення Конвенції

1. Популяризація гендерної ідеології на всіх рівнях освіти, культури і спорту.

Ст. 14 Стамбульської конвенції говорить: «Сторони здійснюють, де це доречно, необхідні кроки для включення адаптованого до рівня розвитку учнів навчального матеріалу з таких питань, як рівність між жінками та чоловіками, нестереотипні гендерні ролі, взаємна повага, вирішення конфліктів у міжособистісних стосунках без застосування насильства, насильство стосовно жінок за гендерною ознакою та право на особисту цілісність, у формальні навчальні плани на всіх рівнях навчання».

Це означає, що українських дітей, починаючи з дошкільного рівня освіти, можуть (і напевно будуть) годувати «навчальним матеріалом», що популяризує гендерну ідеологію. Таким чином, їх підштовхуватимуть до сумнівів у власній гендерній ідентичності з перспективою зміни статі (що зараз відбувається на Заході).

2. Знищення традиційних уявлень про соціальні ролі.

Ст. 12 Конвенції: «Сторони вживають необхідних заходів для заохочення змін у соціальних і культурних моделях поведінки жінок та чоловіків з метою викорінення упереджень, звичаїв, традицій та всіх інших практик, які ґрунтуються на ідеї неповноцінності жінок або на стереотипних ролях жінок та чоловіків».

Таким чином, держави, що прийняли Стамбульську конвенцію, зобов’язуються викорінити у себе традиційне релігійне уявлення про роль жінок і чоловіків. Наприклад, як у словах апостола Павла, що «жінці голова – чоловік» і що «не створений чоловік ради жінки, але жінка ради чоловіка» (1 Кор 11:3, 9).

3. Широке поле для зловживань

Стамбульська конвенція містить у собі положення, які настільки розпливчасто сформульовані, що створюють великі можливості для зловживань, коли право на захист від домашнього насильства перетворюється у кращому випадку на можливість шантажу, а в гіршому – на покарання невинних.

Наприклад, ст. 27 Конвенції говорить: «Сторони вживають необхідних заходів для заохочення будь-якої особи – свідка вчинення актів насильства, які підпадають під сферу застосування цієї Конвенції, або особи, яка має обґрунтовані підстави вважати, що такий акт може бути вчинено або що очікуються подальші акти насильства, повідомляти про це компетентним організаціям або органам».

Тобто Конвенція фактично закликає, щоб правоохоронні чи інші компетентні органи втручалися б у сімейні стосунки на підставі того, що «комусь щось здалося». Це може бути будь-хто: сусіди, родичі, знайомі тощо. І Конвенція прямо закликає заохочувати цих «будь-яких осіб» до звернень в державні органи. Це не лише заохочення доносництва, а й можливість шантажувати людину, що живе поруч, загрозою покарання.

Це не єдині положення Стамбульської конвенції, які є міною уповільненої дії, але вони досить добре показують, що цей документ далеко не такий простий, як здається, і що за ширмою захисту від домашнього насильства криються дуже серйозні загрози для українського суспільства.

Що ж нам тепер робити?

Стамбульська конвенція ратифікована та підписана Президентом України, через деякий час вона набуде чинності. Однак і Українська Православна Церква, і українське суспільство (точніше, ті, хто не підтримує ідеологію Стамбульської конвенції) можуть зробити кроки, щоб мінімізувати чи звести нанівець її наслідки.

По-перше, щоб не займатися винаходом велосипеда, можна запозичити досвід наших православних братів із країн, де Стамбульська конвенція вже діє досить довго. Наприклад, Польща, Румунія, Сербія, Греція, Кіпр та інші. Православні там вже напевно стикалися з дією Конвенції, вже напевно були прецеденти зіткнення гендерної ідеології з традиційними цінностями у цих країнах. З цим досвідом треба обов’язково ознайомитись та його використовувати.

По-друге, українське суспільство може всіма законними методами чинити опір насадженню гендерної ідеології і руйнуванню традиційних цінностей. Необхідно через ЗМІ, соцмережі пояснювати українцям ті положення Конвенції, які загрожують традиційній системі цінностей нашого народу, ідуть врозріз із вченням православної віри. Якщо люди зрозуміють, що Конвенція має багато підводного каміння, що вона загрожує традиційним уявленням про мораль і моральність, то державним органам буде значно важче, а може, навіть і неможливо впроваджувати ті положення, які викликають неприйняття у нашого суспільства.

Також необхідно відпрацювати схему юридичного захисту у конкретних випадках, які можуть виникнути в ході застосування Конвенції. Наприклад, якщо вчителів чи батьків переслідуватимуть за відмову від шкільних занять з гендерної ідеології. Тут є поле діяльності і «Спілці православних адвокатів», і іншим структурам громадянського суспільства.

По-третє, треба домагатися прийняття Верховною Радою закону, який був би спрямований на захист традиційних цінностей українського народу і створював механізми такого захисту, а також зобов’язував державу популяризувати ці цінності на всіх рівнях системи освіти. Громадська спілка «Миряни» вже має досвід розробки та ініціювання у Верховній Раді законопроекту про скасування «антицерковних законів». Здається, що серед православної (і не лише) громадськості України знайдеться достатньо професійних юристів, які б могли грамотно скласти текст такого законопроекту. Головна його мета – стати альтернативою Стамбульській конвенції у питаннях захисту і популяризації традиційної моралі і сімейних устоїв.

Так, це може створювати ситуації, коли положення різних законів суперечитимуть один одному, але в цьому випадку закон про традиційні цінності матиме перевагу, оскільки їхній захист прописаний у нашій Конституції. Наприклад, уже в преамбулі йдеться, що Верховна Рада приймає Конституцію «усвідомлюючи відповідальність перед Богом», а у статті 11 записано: «Держава сприяє консолідації та розвиткові української нації, її історичної свідомості, традицій і культури…»

Висновок

Незважаючи на те, що і Церква, і українське суспільство можуть успішно чинити опір запровадженню гендерної ідеології, необхідно усвідомити – часи, коли УПЦ жила у сприятливих зовнішніх умовах, минули. Церкві необхідно вчитися жити при ворожому законодавстві. Перші три століття християни існували саме в таких умовах – і держава, і суспільство були язичницькими. Але християни при цьому жили і залишалися вірними своїй вірі і своїй Церкві. Вони змогли не лише вистояти під натиском антихристиянської ідеології, а й розширити свій вплив – невдовзі християнство стало домінуючою релігією у всьому світі.

Нині Церква знову повертається в атмосферу неприйняття християнської моралі та навіть активної протидії їй з боку держави і частини суспільства. Надії, що Стамбульську конвенцію скасують, немає. Як немає надії, що сучасне суспільство знову стане просувати традиційні цінності і моральні норми. Навпаки, тенденції якраз зворотні, Європа дедалі більше стає постхристиянською.

І за цих умов надто зростає роль християнських родин і згуртованих християнських громад. Адже якщо дітям у школах нав’язуватимуть гендерну ідеологію, то єдина можливість прищепити їм християнські поняття і цінності – лише сім’я. Причому не стільки повчаннями, скільки самим прикладом свого життя за Євангелієм. Простий досвід життя дитини у такій родині, де вона бачитиме, як поводиться тато, а як – мама, буде найефективнішою протидією гендерній чи іншій нехристиянській ідеології. Іншими словами, якщо людина, а дитина й поготів, живе в благополучній віруючій сім’ї, якщо вона усвідомлено бере участь у богослужіннях і житті своєї громади та благоговійно приймає таїнства, то жодна гендерна ідеологія та жодні «стамбульські конвенції» будуть не в змозі цьому протистояти.

Фото: СПЖ: Україні може загрожувати руйнація традиційних цінностей. 

Джерело

Wayfarer

Wayfarer

Залишити відповідь

Wordpress Social Share Plugin powered by Ultimatelysocial
Wordpress Social Share Plugin powered by Ultimatelysocial