Павло Флоренський: Духовний заповіт дітям

Павло Флоренський: Духовний заповіт дітям

Будьте завжди в житті добрі до людей та уважні. Не треба /через силу/ роздавати, розкидати майно, ласку, пораду; не треба благодійності. Але намагайтеся чуйно прислухатися та вміти вчасно прийти з дійсною допомогою до тих, кого вам Бог пошле як тих, хто потребує допомоги. Будьте добрі та щедрі.

Звикайте, привчайте себе все, що б ви робили, робити виразно, з витонченістю, розчленовано; не змащуйте своєї діяльності, не робіть нічого без смаку, абияк. Пам’ятайте, через «так-сяк» можна втратити все життя, і навпаки, у виразному, ритмічному виконанні навіть речей і справ не першої важливості можна відкрити для себе багато, що послужить вам згодом найглибшим, можливо, джерелом для нової творчості.

Хто робить абияк, той і говорити навчається абияк, а неохайне слово, змащене, не викарбуване, втягує в цю невиразність і думку. Дітки мої милі, не дозволяйте собі думати недбало. Думка – Божий дар і вимагає догляду за собою. Бути виразним і виразним у своїй думці – це запорука духовної свободи та радості думки.

Давно хочеться мені записати: частіше дивіться на зірки. Коли буде на душі погано, дивіться на зірки або на блакить вдень. Коли сумно, коли вас скривдять, коли що не вдаватиметься, коли прийде на вас душевна буря — вийдіть на повітря і залиштеся наодинці з небом. Тоді душа заспокоїться.

Свято є свято, проти нього не можна заперечувати, але шкідливо та хибно шукати постійного свята та підміняти ним будні. Але, забуваючи про будні, бо не бажаючи знати їх, людина залишається неситою та незадоволеною. Помилка багатьох! Лише у тиші мирної буденної роботи можна знайти себе самого та своє задоволення.

Товариське середовище тому перетягує на себе всю увагу, що товариські стосунки, по суті, безвідповідальні: кожен відповідає сам себе і кожен зайнятий своїми інтересами. Тому в них легко. Але ця легкість є легкістю порожнечі, а справжнє вимагає зусилля, роботи та несе відповідальність… Того, що може дати рідний дім, не дасть потім ніхто й ніщо, але треба заробити це, треба бути уважним до будинку, а не жити в нім як у готелі.

Все минає, але все залишається. Це моє найзаповітніше відчуття, що нічого не йде зовсім, нічого не пропадає, а десь і якось зберігається. Цінність існує, хоча ми й перестаємо сприймати її. І подвиги, хоча б про них забули, існують і дають свої плоди. Ось тому, хоча і шкода минулого, але є живе відчуття його вічності. З ним не навіки розпрощався, а лише тимчасово. Без цього життя стало б безглуздим і порожнім.

Треба вміти жити й користуватися життям, спираючись на те, що є зараз, а не ображатися на те, чого немає. Адже часу, втраченого на невдоволення, ніхто й ніщо не поверне

Священник Павло Флоренський. “Всі думи-про вас. Листи сім’ї з таборів і в’язниць 1933-1937 рр..”

Wayfarer

Wayfarer

Залишити відповідь

Wordpress Social Share Plugin powered by Ultimatelysocial
Wordpress Social Share Plugin powered by Ultimatelysocial