Чому навчає нас приклад апостолів Петра й Павла?
29/12 липня Православна Церква святкує День пам’яті первоверховних апостолів Петра й Павла.
Чому ж навчає нас їхнє життя та приклад?
Багато людей упевнені у своїй правоті та схильні мало не проклинати тих, хто з ними не згоден. Все більше роздратування та гніву навколо.
Але давайте згадаємо наших первоверховних апостолів – Петра й Павла.
Петро – перший покликаний апостол. Найвідданіший, найпалкіший учень Христа. Той, чию безкомпромісну віру Сам Господь вказав як приклад:
«Я кажу тобі: ти – Петро [камінь], і на цьому камені Я створю Церкву Мою, і ворота пекла не здолають її; і дам тобі ключі Царства Небесного: і що зв’яжеш на землі, те буде пов’язане на небесах, і що дозволиш на землі, те буде дозволено на небі» (Мф. 16:18–19).
І ось цей учень тричі зрікається свого Господа і Вчителя. Але він знаходить у собі сили розкаятися, піднятися та продовжити своє служіння аж до мученицької смерті, через кілька десятиріч.
Павло – народжений з ім’ям Савл, спочатку взагалі не був учнем Христа, більше того, був одним із найжорстокіших переслідувачів перших християн. І він зміг відмовитися від своїх помилок і увійти до сонму апостолів, а Церква разом із Петром називає його Первоверховним. Він так само, як і Павло, завершує свій земний шлях мучеництвом.
Про що це свідчить нам? Коли ми в запалі почуття власної «праведності» поспішаємо засудити ближнього, варто згадати долю Первоверховних Апостолів. Можливо, хтось міг би засудити Петра за його зречення, а Павла – за ті діяння, коли він був гонителем Церкви Христової, не знаючи їхнього подальшого життєвого шляху. Але й ми не знаємо шляхів тих, кого маємо намір засудити. А скільки ще всього залишається прихованого від нас.
Але також важливо усвідомити свій шлях і порівняти себе з апостолами: на якому етапі ми знаходимося? Чи не на етапі гоніння праведних чи, можливо, на етапі зречення? Ми так часто помиляємося щодо ближніх і щодо себе самих. Але тільки серце, очищене щирим покаянням, може позбавити нас помилок. І тільки Господь, зрештою, все розставить на свої місця. І нехай Він допоможе нам опинитися по Його праву руку на Страшному суді.
Митрополит Антоній (Паканич)
