Про гармонію в сімейних стосунках

Про гармонію в сімейних стосунках

Стосунки подружжя в сім’ї, їх сердечні налаштування завжди залишаються таємницею для зовнішньої людини. Навіть рідні і близькі, а можливо, вони більшою мірою, не можуть судити про внутрішній мир сім’ї. Чому такою бажаною буває сімейній людині її несвобода, зв’язаність турботами, постійне полонення почуттів і думок? Звідки раптом беруться у свавільної жінки така довірливість і підпорядкування чоловікові? “Тайна ця велика” (Еф. 5:32) і для самого подружжя.

Любов відчиняє в нашому серці іноді, здавалося, наглухо замкнуті дверці чеснот: терпіння, прощення, милосердя, лагідності, послуху, упокорювання, співчуття, жертовності. Так подружжя в сім’ї є один для одного як би джерелом, що живить їх моральне і духовне зростання. Такий взаємний вплив частенько не видно ззовні. Інший шлюб здається сторонній людині безглуздим, непотрібним і навіть згубним. Добре, якщо це зовсім стороння людина, і вона не поділиться своїми спостереженнями з кимсь з подружжя. Може, їй залишити негідного чоловіка і знайти гідного? Але, розміркує стороння людина, печаль дружини не завжди печаль про себе, це печаль про коханого. Не про те, що обранець негідний її, але про те, що життям своїм він робить себе негідним спасіння. Це вже “печаль заради Бога” (2Кор. 7:10). Така печаль народжується від любові і сама у свою чергу народжує молитву. Молитва перетворює того, хто молиться, наближує його до Бога. Молитва “за друзів своїх” (Ін. 15:13), молитва за милого прихиляє Боже милосердя до нього. За віру і невідступне прохання хананеянки Господь зцілив від біснування її дочку (Мф. 15:22-28), начальникові синагоги Іаїру Господь повернув дочку, воскресивши вже померлу дівицю (Мк. 5:22-23; 35-43), по вірі сотника зцілив його слугу (Мф. 8:5-13). Молитва люблячого чоловіка або дружини допоможе зцілитися від вад і навіть воскреснути коханому.

Для когось важкий хрест сімейного життя може з’явитися тим єдиним легким життєвим хрестом, що дав Господь для спасіння.

У важкому шлюбі, як у важкій хворобі, людина упокорюється. Сімейною скорботою, можливо, “відкидає” гріхи. Добре, коли за сьогоднішньою, можливо, і несправедливою образою бачимо майбутнє благо. “Бо те угодне Богові, якщо хто, думаючи про Бога, терпить скорботи, страждаючи несправедливо” (1Пет. 2:19).

Сімейна скорбота буває настільки всепоглинаючою і всепроникаючою, що не залишає страждальникові на землі ні місця, ні часу душевного спокою. Вихід з цього полону – спрямувати свої духовні очі до духовного світу. “Немає іншої втіхи в стражданнях, як розглядати їх на тлі “того світу”; це по суті єдина вірна точка зору, – писав священик Олександр Єльчанінов. І він же: – Коли людина знаходить у собі сили погодитися на випробування, що посилається Богом, вона робить цим величезний крок уперед у своєму духовному житті”.

Іноді мені зустрічаються люди: чоловіки, жінки, церковні і малоцерковні, в яких проглядається якийсь духовний капітал, потенційна правота. Це відбиток покірливо перенесених страждань – єдиної особистої цінності кожної людини, її особистий скарб. Її хрест. Втім, без покаяння і найважчий хрест не дає нам спасіння. І навіть навпаки, такий хрест може створити в страждальника ілюзію святості. “Я стільки витерпіла від свого чоловіка, що Господь мені простить мої гріхи”, – думає інша самовпевнена мучениця. У такому разі і духовний капітал буде тим багатством, про яке сказано: “Легше верблюдові пройти крізь вушко голки, ніж багатому в Царство Боже ввійти” (Мф. 19:24).

Ті ж, для кого сльози про втрату земного щастя, земних радощів, про земну недосконалість слугують лише образом і початком жалю про духовну недосконалість коханого, сім’ї, себе самого, той набуває спасителем Господа, Який утішає та допомагає, бо “близько Господь до скорботних серцем, і смиренних духом Він спасає” (Пс. 33:19).

Іноді Господь, немов дбайливий Садівник, сімейною скорботою відсікає неплодоносні гілки наших поганих рис і схильностей.

У спогадах про князя В. О. Черкаського згадується, що перші роки він був досить холодним до дружини, яка пристрасно любила його. Але довелося їй захворіти, як він виявив таку сердечну турботу про неї, що сумніви в його любові пропали.

Такі дійсно животворчі зв’язки нещастя і щастя або блага в сім’ї не видно нікому. Промисел Божий може іноді лише вгадуватися нами.

В одному з листів преподобного Антонія Оптинського є вказівка на часту причину домашніх негараздів: “Добре, коли в родині зберігається мир і любов, то це дияволові, як ніж гострий у горло”. Біс – заздрісник блаженної людської долі, безперервно намагається викрасти її в неї. Він нерідко буває провокатором сімейних сварок і розбратів. Іноді подружжя, вже накричавшись, пошумівши, раптом виявляють, що не можуть згадати причини сварки чи дивуються з невідповідності цієї причини і руйнівних наслідків миру в сім’ї.

“Біс поплутав”, – здогадуються вони. Але біс безтілесний, у нього немає ні злого язика, ні нахмурених брів, ні грубих рук, ні насупленого обличчя. Це ми виконали бісівську роботу сварки, криків, злих сліз. У розумного подружжя така безпідставна сварка, втім, як і будь-яка інша, обов’язково закінчиться взаємним покаянням, прощенням і примиренням. У цьому випадку не варто відкладати на завтра. Біс відомий тим, що “викрадає гріхи” з пам’яті, притуплює відчуття сорому і провини. “Нехай сонце не заходить у гніві вашому” (Еф. 4:26), – напучує апостол Павло.

Священник Олександр Єльчанінов роздумував про певну користь сімейних сварок: “Часто сварки походять від докорів дружини, які важко приймаються чоловіком, навіть якщо ці докори правильні (самолюбство). Треба розібратися, звідки ці докори: часто вони від бажання дружини бачити свого чоловіка кращим, ніж він є насправді, від підвищеної вимогливості до нього, тобто від свого роду ідеалізації. У цих випадках дружина є совістю свого чоловіка, і треба так і приймати її докори. Чоловік, особливо в шлюбі, схильний опуститися і заспокоїтися на досягнутому. Дружина відриває його від цього і чекає від чоловіка більшого. У цьому сенсі наявність сімейних зіткнень, як це не дивно, – доказ шлюбу, що здійснився (а не тільки спроектований), і в цій новій людині, що злилася з двох, дружина грає роль совісті.

Ось чому між близькими людьми сварки іноді навіть корисні – у вогні сварки згорає все сміття образ, непорозумінь, що накопичилися в подружжя. І після взаємного порозуміння і покаяння настає почуття повної ясності і спокою – усе з’ясовано, нічого не обтяжує. Тоді розв’язуються вищі душевні властивості, і, спілкуючись, домовляєшся до дивних речей, досягається повна одностайність, однодумність”.

Зрозуміло, що включати третю особу в стосунки подружжя безрозсудно. Заглянувши в будь-яку сімейну “лабораторію”, і найближча людина відчує себе “неспеціалістом”, не здатним втрутитися в тонкий процес сімейних стосунків. “Третій – зайвий” – відомий “стоп-сигнал” на шляху зайвого впливу і шкодування рідних і близьких подружжя. Проте це не виключає турботи про милі чада і друзів-подружок. Молитва про рятівне долання подружнього подвигу вашими близькими допоможе заспокоїти батьківське серце і душевне хвилювання друзів, а також зробить істотну, мабуть, найсуттєвішу допомогу сім’ї.

Відвертість у сімейних проблемах, апеляція до батьків або друзів з несправедливою подружньою образою – не кращий спосіб удосконалення свого сімейного життя, оскільки поради близьких можуть бути односторонніми і упередженими. У колишній час, а в деяких церковних сім’ях і до цього дня, з такими проблемами зверталися до духовних людей. Порада такої людини може виразитися в рекомендації зовнішньої дії, або, навпаки, у застереженні від невірного вчинку. Вона може вказати на наслідки, на внутрішню, духовну причину проблеми, не завжди помітну подружжю.

Втім, і найдуховніший священик – не фокусник і не вирішить ваших непорозумінь і не позбавить від печалей лише за вашим бажанням, без вашої участі.

Священик Олександр Єльчанінов писав: “Більшість нерозв’язних життєвих протиріч, нещасть, внутрішніх ускладнень, відбуваються через те, що люди живуть поза Церквою, а шукати вирішення своїх труднощів приходять у Церкву. Немає рішучості змінити своє життя, немає навіть думки про це; тому Церква і безсила їм допомогти. Увійдіть до Церкви, і тоді труднощі будуть вирішені самі собою”.

ПРИКРАСА БОЖОГО СВІТУ

Святитель Іоанн Златоуст стверджує, що на сімейному мирі “затверджується добробут всього світу”. “Дивися, – каже він, – світ складається з міст, міста з сімейств, сімейства – з чоловіків і дружин. Отже, коли виникнуть сварки між чоловіками і жінками, впадуть міста, а потім і весь світ повинен наповнитися смутою і війнами”. Цими словами Святитель покладає на подружжя відповідальність за долю всього світу. Дійсно, якщо люди не можуть об’єднатися в мирній сім’ї, то чи можуть вони мати міцну державу, являти собою народ?

Шукати сімейної згоди і щастя в сукупності тих або інших благ безглуздо, так само, як і чекати приходу Царства Божого від якихось зовнішніх умов. “Не прийде Царство Боже помітно, і не скажуть: ось, воно тут, або: он, там. Бо ось, Царство Боже всередині вас є” (Лк. 17:20-21).

Якщо внутрішній наш світ – це Царство Боже: сердечний спокій, упокорювання, лагідність, довготерпіння, милосердя, віра, любов, – то він обов’язково відіб’ється і в зовнішньому житті, у першу чергу, у сімейному. Але якщо внутрішній наш світ – це розбрат, інтрига, егоїзм, гординя, прагнення до влади, марнославство, то він теж проявиться в зовнішньому житті, і, швидше за все, у сімейних негараздах.

Прагнучи до сімейної згоди, пам’ятатимемо, що це велике благо дає нам можливість радісного та спокійного життя, сприяє спільній згоді й служить нашому спасінню. І ще згадаємо слова Священного Писання, що прикраса всесвіту – це “однодумність між братами і любов між ближніми, і дружина і чоловік, які у згоді живуть між собою” (Сир. 25:2)

Протоієрей Сергій Ніколаєв

Джерело

Wayfarer

Wayfarer

Залишити відповідь

Wordpress Social Share Plugin powered by Ultimatelysocial
Wordpress Social Share Plugin powered by Ultimatelysocial