Деякі очевидності сімейного життя

Деякі очевидності сімейного життя

Чим довше я служу, тим частіше стикаюся з якимось дивним, чи то незнанням, чи то нерозумінням сімейними людьми очевидних і само собою зрозумілих норм сімейного життя. Тому волею-неволею мені доводиться повертатися до вже сказаного і вкотре говорити про очевидне. Хоча чи про очевидне? У сімейному житті багато простих істин, але завжди знаходяться ті, для кого навіть очевидності стають відкриттями. Тому, вважаю, незайвим буде зупинитися на деяких очевидних (але не всякому) помітних речах. 

Щораз після закінчення вінчання я звертаюся до новоспеченого подружжя з однією і тією ж пропозицією: оскільки кожен із них краще за всіх знає, якою має бути друга половина, буде незайвим зафіксувати в письмовому вигляді основні вимоги один до одного. Тому найближчим часом, як тільки молоді відійдуть від святкування і пов’язаних із ним турбот, я рекомендую озброїтися ручками, розкласти перед собою подвійний аркуш паперу і написати чоловікові, якою має бути дружина, а дружині, відповідно, яким повинен бути чоловік.

Коли подружжя викладуть взаємні вимоги, листок слід скласти вчетверо і заховати так, щоб найближчі роки він навіть на очі не потрапляв. Найкраще буде знайти його десь на двадцять якомусь році сімейного життя і, прочитавши, разом посміятися від душі.

Тому що за минулі роки подружжя напевно засвоять деякі важливі речі. Наприклад, те, що ніхто з них не зможе відповідати критеріям іншого, як би хто того не хотів. Тому що всі ми люди, всі ми різні й усі маємо на це право. Тому зачісувати ближнього під власну гребінку – остання справа. По-перше, щастя це не принесе нікому, а по-друге, цього зовсім не потрібно.

Єдина людина, яку варто змінювати в процесі сімейного життя, – це я сам. Звідси основні слова, якими чоловік або дружина регулярно звертаються до себе: це слова «я повинен», «я повинна».

Ми нерідко говоримо про те, що головний принцип ставлення християнина до заповідей і Євангелія – це сприйняття їх такими, що дані особисто мені. Не ближньому, не дальньому, тим більше не всім і кожному, а особисто мені. Бог до мене звертається, Бог мені заповідує, Бог мені велить. Звичайно, відповідати перед Богом буду теж я сам.

Приблизно той самий принцип працює і в сімейних стосунках. Їх не можна формувати з позиції «ти повинен» або «ти повинна». Вимагати необхідно тільки від себе, примушувати тільки себе і відповідальність нести, зрозуміло, виключно самому.

З християнської точки зору сімейне життя – це школа любові, іншими словами – школа безперервної віддачі себе. Тому сімейне життя, якщо, звичайно, подружжя керуються Святим Письмом і досвідом Церкви, здатне грунтовно змінити обох, особливо їхній егоїзм, гордість, лінь та малодушність.

Але що робити, якщо у дружини очевидний недолік? Крім любові, що здатна покривати будь-який людський недолік, подружжю повинен бути притаманний живий інтерес один до одного.

Близька людина повинна цікавитися іншою. Саме цей інтерес часто допомагає розглянути за недоліком проблему, властивість натури або нову, досі незнайому грань особистості. Зрештою, крім явних вад, гріхів і пристрастей, ми з легкістю записуємо в недоліки ближнім (а самим ближнім і поготів) абсолютно все, що не подобається в них особисто нам. Коли ж до коханої людини відчуваєш живий, непідробний інтерес, то волею-неволею стаєш більш об’єктивним у судженнях.

Ну і, нарешті, досвідченому подружжю добре відомо, що прожити життя та зберегти добрі стосунки, спираючись тільки на почуття, що виникло в період закоханості, неможливо. Якою коханою не була б людина, рано чи пізно ми звикаємо один до одного, звикаємо постійно бачити людину поруч, звикаємо любити. Любов з дару Божого стає для нас буденністю і непомітно йде на другий план, витісняється проблемами, побутом, роботою, клопотами по господарству та дитячими хворобами. У такі моменти слід пам’ятати, що почуття любові необхідно періодично в собі запалювати. Тобто подружжю потрібно періодично по новому закохуватися одне в одного, заново відкривати для себе свою другу половинку, любити не того або ту, кого полюбив два-три десятиріччя тому, а того або ту, з ким прожив роки і хто зараз поруч із тобою.

Такі вони, деякі очевидності сімейного життя. Звичайно, далеко не всі. Але один із головних принципів і сімейного, і духовного життя, та й життя взагалі, говорить: не все зразу.      

Протоієрей Володимир Пучков

Джерело

Wayfarer

Wayfarer

Залишити відповідь

Wordpress Social Share Plugin powered by Ultimatelysocial
Wordpress Social Share Plugin powered by Ultimatelysocial