Бог милостивий, урешті-решт простить усіх?

Бог милостивий, урешті-решт простить усіх?

Сьогодні серед православних вірян і особливо серед православної інтелігенції стає популярною ідея про загальне прощення. Мовляв, якщо Бог милостивий, то як Він може припустити, що хтось мучитиметься в пеклі? І якщо ми прощаємо своїм близьким, невже Бог не простить грішників і прирече їх на вічні муки?

Ті, хто так міркують, забувають про найголовніший і найбільший дар, який робить людину образом і подобою Божою. Це дар внутрішнього самовизначення у свободі.

І якщо ми визнаємо за людиною це визначення в тимчасовому житті, то ми не маємо права припускати, що в житті вічному все зміниться механічним перемиканням і що людина, яка прийшла до підсумку свого життя з душею, що кишить хробаками сластолюбства, що горить вогнем гніву та неприйняття ближнього, що замкнулася у льоду самолюбування та егоїзму, раптом зміниться лише тому, що переступила поріг земного життя.

Що візьме гору в людині? Ті іскри правди Божої та любові, які в ній були, чи пристрасть, злість, егоїзм, які стали суттю її особистості?

Доля тих, хто остаточно визначилися в злі – вічна відкинутість від Бога – обрана ними самими.

Доля тих, хто остаточно визначилися в злі – вічна відкинутість від Бога – обрана ними самими.

Про це свідчать євангельські образи геєни вогненної та пекельних мук грішників. Про це говорить і один із догматів нашої віри, який прийнятий на П’ятому Вселенському Соборі.

У цьому догматі спростовується лжевчення Орігена про загальний апокатастас, тобто загальне відновлення, коли і лукавий, і біси, і великі грішники в результаті нібито будуть прощені та виправдані.

Але це означало б спотворення всього задуму Божественного викуплення, що передбачає вільну відповідь людини на заклик Божої любові.

Прощення врешті-решт усіх означало б спотворення всього задуму Божественного викуплення, що передбачає вільну відповідь людини на заклик Божої любові.

Це означало б безглуздість самого боговтілення, хресних страждань Христа, якщо людину можна спасти, без неї самої, якимось заглибленням у її душу та примусовою її зміною.

Багато Святих отців говорять, що грішники, представши перед Господом і усвідомивши ту міру самовизначення щодо Нього, яку вони самі встановили, як біси, закосніють у своєму злі та зненавидять усе те, від чого відвернулися.

…грішники, представши перед Господом і усвідомивши ту міру самовизначення щодо Нього, яку вони самі встановили, як біси, закосніють у своєму злі та зненавидять усе те, від чого відвернулися.

І те, що вже на землі стало стрижнем і визначальним початком їхньої особистості, так само не може не залишитися й у вічності.

Не те, щоб Бог їх не міг пробачити, але вони самі відмовилися від сподівання на Боже прощення.

Не Бог їх не може пробачити, але вони самі відмовилися від сподівання на Боже прощення.

Ми знаємо з власного життєвого досвіду, що людина часто ненавидить не того, хто її образив, а того, хто нею був колись скривджений; і не приймає швидше не ще злішого, сильнішого та владнішого, ніж вона, але того, хто показує їй, що не злість і ненависть тріумфують у цьому світі.

За такою людиною завжди залишається свобода – погана свобода самовизначення у злі.

Протоієрей Максим Козлов. 400 запитань і відповідей про віру, церкву та християнське життя.

(Не пропустіть нові публікації в російськомовній частині сайту N.E.W.O.D.)

Wayfarer

Wayfarer

0 0 голосів
Рейтинг статті
Підписатися
Сповістити про
guest
0 Коментарі
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі
Wordpress Social Share Plugin powered by Ultimatelysocial
0
Ми любимо ваші думки, будь ласка, прокоментуйте.x
Wordpress Social Share Plugin powered by Ultimatelysocial
0
Ми любимо ваші думки, будь ласка, прокоментуйте.x