День пам’яті блаженного Микити Константинопольського

9/22 вересня Православна Церква вшановує пам’ять блаженного Микити Константинопольського,
хартуларія.

Час життя святого Микити датують ХІІ ст. Він народився та жив у Константинополі, мав благородне походження й обіймав посаду хартуларія (письмоводителя при службовій особі церкви).

Микита подвизався в миру та був великим угодником Божим. Про нього збереглася наступна оповідь.

Один священник та диякон мали велику дружбу між собою, проте з часом почали ворогувати. Диякона звали Созонтом; ім’я священника невідоме.

Сталося так, що священник помер, і диякон почав каятися, що не примирився з покійним. Його мучила совість, і він вирушив у пустелю шукати мудрого старця.

Знайшовши великого у чеснотах мужа, він розповів йому про свій гріх. Старець похвалив диякона, що той дбає про звільнення від гріха, і сказав йому повернутися в Царгород. У тому місті він вночі біля храму Святої Софії має вклонитися першому, хто прийде до великих дверей, і передати від нього листа.

При цьому духовний отець сповістив Созонту, що через того мужа його гріх буде виправлений.

За порадою старця диякон прийшов уночі до дверей Святої Софії й почав чекати. Невдовзі до храму наблизився вказаний старцем чоловік, святий Микита.

Созонт вклонився йому, віддав листа й розповів про свою скорботу. Блаженний прочитав листа, заплакав і сказав диякону, що ця справа перевищує його сили. Але з надією на молитви того, хто його послав, і наскільки йому допоможе Господь, він пообіцяв зробити те, що йому наказали.

Святий помолився, і присінок церкви відкрився сам собою. Так само відкрилися і двері храму.

Созонт залишився стояти на паперті, а Микита увійшов у храм. Коли він молився посеред церкви, зі стелі храму спустився над його головою запалений світильник і осяяв все довкола.

Після того Блаженний попрямував до жертовника, і там також перед ним відкрилися врата. Коли угодник Божий завершив молитву та вийшов назовні, всі двері за ним зачинилися.

Созонту, який був у великому страсі, лице Микити здалося лицем Ангела, і він подумав, чи не Ангел перед ним.

Блаженний прозрів його думку та сказав, що й він людина з плоті та крові, благодать же Божа діє і в немочах.

Від храму Святої Софії Микита з Созонтом пішли до торгового місця, де Святий помолився в храмі Божої Матері. Потім вони зайшли до Влахернської церкви. При цьому диякон помітив, що переміщаються вони дуже швидко.

Тат угодник Божий залишив Созонта біля дверей і сказав йому уважно дивитися, що відбувається всередині. Сам він зайшов у церкву і почав молитися.

В осяяному світлом храмі Созонт побачив диякона з кадилом, який вийшов із вівтаря, після того вийшли два сонма священників, одні в білих, а другі в червоних ризах.

Микита звершив молитву й сказав Созонту зайти та подивитися спочатку на одиних пресвітерів, а потім на других.

Серед другого сонму диякон впізнав священника, з яким ворогував. Після того Блаженний повелів диякону переказати тому священнику, що Микита хартуларій стоїть ззовні та кличе його.

Коли за повелінням Святого Созонт привів пресвітера, угодник Божий сказав йому поговорити з дияконом і помиритися.

Священник та диякон стали на коліна та після тривалих вітань попросили один у одного прощення. Потім пресвітер зайняв своє місце в храмі, а Микита й Созонт вирушили в зворотну путь.

Дорогою Святий сказав диякону, щоб він спас свою душу для себе і для його користі. Також він повелів переказати отцю, який його послав, що чистота його молитов та уповання на Бога можуть і мертвих підняти.

Після тих слів Микита зник, а диякон повернувся до старця тай розповів про те, що сталося.
Слава Богу вовіки. Амінь.

(Ще більше статей – на російськомовній частині сайту N.E.W.O.D.)