В Антиохії Сирійській була прекрасна церква, яку в народі називали золотою. Її спорудили царі Костянтин Великий та син його Констанцій. Свою народну назву церква отримала через те, що була багато прикрашена золотими розписом та мозаїкою і мала позолочений верх.
Посуд церковний також був з чистого золота та срібла. На кошти царів утримувався численний клір, до якого належав доброчесний пресвітер Феодоріт. Святий Феодоріт був ризничим і завідував усім церковним майном. Він подвизався у пості та молитвах, подавав щедру милостиню, піклувався про спасіння людських душ і непорочно служив Господу.
Коли царський престол зайняв Юліан Відступник, що спочатку удавав з себе благочестивого царя, почалося гоніння на християн. Особливо переслідувалися особи духовного сану та сановники, що вірували в Істинного Бога. Крім того, нечестивий цар забирав християнські храми та перетворював їх на мерзенні капища, а майно церковне привласнював.
Над східними країнами Юліан Відступник поставив правителем однойменного собі Юліана, свого рідного дядька по матері. Цей Юліан, щоб угодити своєму племіннику, також відрікся від Христа і став ідолопоклонником.
Він разом з сановником Філіксом, що завідував царськими скарбами, прибув у Антиохію. Тут вони схопили святого Феодоріта, відібрали в нього ключі і з озброєними воїнами увійшли в «золоту» церкву. Нечестивці, крім того, що грабували церковне майно, чинили святотатство та хулили Бога. Святий же Феодоріт в цей час перебував зв’язаним в темниці.
Після пограбування та осквернення храму Божого Юліан приступив до катування святого. Спочатку тіло Феодоріта стругали залізними кігтями. При цьому кров святого текла струменями, а обличчя було радісним, неначебто він зовсім не страждав.
Нечестивий мучитель по-всякому старався схилити Феодоріта до жертвоприношення язичницьким богам. Він то погрожував тяжкою смертю, то пропонував золото та почесті. Однак святий залишався непохитним у своїй вірі та уповав на Господа, який дарує Своїм рабам замість тлінних благ вічні.
Потім за повелінням Юліана стали обпалювати ребра святого свічками. Феодоріт же в цей час молився Богу. Раптом слуги мучителя впали, як мертві, на землю. Тоді правитель Юліан став докоряти їм, що вони перестали катувати святого.
Вони, коли прийшли в себе, відповіли, що чотири Ангели Божі захищають мученика і не дають доторкнутися до його чесного тіла. При цьому слуги звеличили Істинного Бога та сповідали свою віру в Нього, за що були потоплені в морі.
Коли правитель Юліан став кричати до Феодоріта, щоб він приніс жертву богам, святий передрік йому та його племіннику царю Юліану швидку погибель. Тоді розлючений правитель повелів обезглавити мученика. І Феодоріт з радістю прийняв смерть за Христа та відійшов у Небесні Обителі.
Невдовзі збулося і пророцтво святого. З того часу, як правитель Юліан вчинив святотатство у храмі Божому, його поразила хвороба. В таємних місцях його тіла стали розмножатися черви, що поїдали його плоть.
З кожним днем хвороба посилювалася, і лікарі не могли допомогти болящому. Так окаянний боговідступник і загинув, покараний правосудною рукою Божою. Сановник Філікс скінчався не менш страшною смертю. Його нутрощі пошкодилися, і з богохульних уст постійно текла кров аж до самої кончини нечестивця.
Потім під час походу проти персів загинув і окаянний Юліан Відступник, вражений невидимою рукою на полі бою. Тепер всі ці богоборці вічно мучаться у пеклі. Святий же Феодоріт радіє у Царстві Небесному разом з усіма святими вовіки. Амінь.
