Святий Панкратій народився в Антиохії. В юному віці він разом зі своїм батьком та його друзями побував в Єрусалимі, де Господь наш Іісус Христос вчив народ та звершував численні чудеса. Тут батько святого увірував в Христа та познайомився з деякими Апостолами, зокрема, з Апостолом Петром.
Коли Син Божий постраждав на хресті, воскрес із мертвих та вознісся на Небеса, один з апостолів прийшов проповідувати Євангеліє в Антиохію. Від цього апостола й сподобився Святого Хрещення батько Панкратія з усім своїм домом.
Після смерті батьків святий відмовився від свого спадку та поселився в печері в Понтійських горах (в північно-східній частині Малої Азії), де проводив час у пості та молитвах.
Коли Апостол Петро проповідував Христа у Понті, то зустрівся з Панкратієм і взяв його з собою. Вони побували в Антиохії, після чого прибули в Кілікію. Тут Апостол Петро зустрів Апостола Павла, разом з яким посвятив Панкратія в єпископа та направив його в сицилійське місто Тавроменію. На шляху туди святий навернув до істинної віри двох корабельників, Лікаоніда та Роміла.
Як тільки Панкратій прибув у Тавроменію, біси збентежилися і ідоли стали падати та розбиватися вщент.
На високому пагорбі на березі моря стояв храм еллінських богів Фалькона, Лісіппа та Скамадрона. Коли святий наблизився до нього, він розтріскався та впав у море. Це розхвилювало язичників, і невдовзі сюди прибув правитель міста Боніфатій.
Своєю проповіддю Панкратій навернув його до Христа, і Боніфатій побудував церкву, в якій став священнодіяти святий. Сюди почав стікатися народ, який повчався істинної віри та отримував чудесні зцілення. Своєю проповіддю та чудесами Панкратій привів до віри в Христа майже все місто.
Згодом на Тавроменію з великим загоном воїнів пішов мучитель Аквілін. Він мав намір зруйнувати місто та перебити християн. Тоді святий Панкратій разом з кліром вийшов йому назустріч. Віруючі в Істинного Бога несли з собою Чесний Хрест та ікони Христа Спасителя і Матері Божої. Несподівано елліни сильно злякалися.
Їх немовби оповила темрява, і вони стали вбивати один одного та самі себе. Коли ж уцілілі язичники отямилися, то зрозуміли, що покарані Богом за ворожнечу проти християн. Вони увірували в Істинного Бога, припали до ніг святого і попросили прощення. Таким чином жителі Тавроменії звільнилися від напасті. Вони стали ще більше поважати святителя та виконувати всі його повеління. Крім Тавроменії, стараннями святого навернулися до істинної віри й довколишні міста.
Багато років святитель пас новонавернене стадо Христове. Однак у місті залишалися й запеклі язичники, які твердо дотримувалися своїх хибних поглядів. З ненависті до Панкратія вони, очолювані Артагастом, напали на святого та побили його камінням. Так Тавроменійський святитель прийняв мученицьку кончину, яка наступила наприкінці І або на початку ІІ ст.
