Ми не повинні засуджувати ближніх і хвалитися собою
“Не судіть, щоб і вас не судили”1(Мф. 7:1)
Ми звичайно любимо засуджувати ближніх і любимо хвалитися собою. Згрішила при нас людина в чомусь, ми відразу починаємо кричати: як вона відповідатиме перед Богом? Горе їй!
А якщо самі зробили щось добре, то негайно ж і думка фарисейська в нас з’являється: «Боже! Дякую Тобі, що я не такий, як інші люди!» – кажемо подумки ми самі собі.
Так, браття, робити нам не слід. А як треба, повчимося у святих.
Один із святих мужів, казав слово церковне, але, побачивши людину, яка скоїла на очах його гріх, гірко заплакав і сказав: «Вона згрішила сьогодні, а я завтра».
Тому, християнине, ніколи не засуджуй того, хто згрішив, навіть якщо б він був і невірним, і ніколи не ганьби його за скоєний ним гріх; а слухай саме себе і дивися, чи ти сам прямо ходиш і чи не падаєш? Молися Богові, щоб відігнав від тебе помисел осуду…
І, якщо хочеш спастися, остерігайся тих, хто хвалять і прославляють тебе, і не докоряй тому, хто згрішив.
…якщо хочеш спастися, остерігайся тих, хто хвалять і прославляють тебе, і не докоряй тому, хто згрішив.
Не забувай, що розсудливий розбійник на хресті одним словом виправдався перед Господом, а фарисей за одне слово був засуджений. І Іуда, порахований до числа Апостолів, за одну ніч загубив усі труди свої й потрапив у пекло.
І ніколи не хвалися собою, бо всі, хто хвалилися собою впали. І якщо кого побачиш, що він впав у гріх, то не його засуджуй, не його звинувачуй, а диявола, що переміг його.
…якщо кого побачиш, що він впав у гріх, то не його засуджуй, не його звинувачуй, а диявола, що переміг його.
При цьому і плач про свої гріхи, і борися із самим собою, і пам’ятай, що ніхто, хто живе в лінощах і нехтуванні, не здолає диявола, і ніхто з таких не отримає благ від Господа. І всі ми тим чи іншим, живучи у світі цьому, спокушаємося. І тому, якщо радітимемо про падіння ближнього або засуджуватимемо його, то самі будемо переможені дияволом. Якщо ж міцно боротимемося із спокусами, то Бог буде помічником нашим.
Так от, браття, як навчають нас поводитися стосовно грішників і стосовно нас самих святі.
Грішників веліли вони не засуджувати, а плакати за них. Самих же себе вважати грішниками, гідними всякого осуду й покарання та вигнання з дому отчого. І так має бути неодмінно.
Які ми судді інших, коли самі грішимо на кожному кроці! Які ми викривачі, коли самі абсолютно безмовні перед Богом! Які ми вчителі, коли, озирнувшись назад, бачимо за самими собою лише неоплачений гріх, непрощенне зло!
Які ми судді інших, коли самі грішимо на кожному кроці! Які ми викривачі, коли самі абсолютно безмовні перед Богом! Які ми вчителі, коли, озирнувшись назад, бачимо за самими собою лише неоплачений гріх, непрощенне зло!
Ні, браття, судити ми повинні не інших, а самих себе, й частіше просити Господа, щоб Він дарував нам бачити наші власні гріхи, а не ближніх наших.
Даруй же, Господи, бачити мені мої гріхи і не засуджувати брата мого. Амінь.
Пролог
