Секунди вибору до скоєння гріха
Років п’ять тому я раптом почав помічати, що в якихось напружених ситуаціях, коли начебто є всі передумови розгніватися, образитися, почати сперечатися, завжди буває дуже короткий проміжок часу, одна-дві секунди, коли ти ще не дав волю пристрасті.
І якщо за ці секунди ти приймаєш рішення – не піддаватися, то через пару хвилин із подивом відчуваєш, що жодної дії в тобі ця напружена ситуація не викликала, що пожежа, яка могла в тобі палахкотіти кілька годин, а то й днів, не розгорілася зовсім.
Ці секунди – дивний дар Божий кожній людині. Шкода, що багато хто про нього просто не знає.
Гнів, образа, заздрість – усе це почали вважати певною подобою стихійного лиха, з якою неможливо впоратися.
Ніби – вже якщо сталося, то – сталося, налетіло звідки не візьмись, немов тайфун. Що вже тут поробиш. Залишається тільки чекати, коли все закінчиться, і потім братися за підрахунки збитків.
Те ж саме часто можна почути й про пияцтво чи паління – “…і не хотів, а нічого зі собою не міг зробити “.
Насправді ж, у будь-якій такій спокусі для християнина завжди є цей момент свідомого ухвалення рішення. Він – немов розвилка двох доріг, коли можна піти як по одній, так і по другій.
Насправді ж, у будь-якій такій спокусі для християнина завжди є цей момент свідомого ухвалення рішення. Він – немов розвилка двох доріг, коли можна піти як по одній, так і по другій.
Чим далі просуватимешся по будь-якій із них, тим довшим і скрутнішим буде зворотний шлях, якщо раптом захочеш повернутися. Але це вже потім, коли ти вибрав дорогу і пішов нею.
А от коли ти ще тільки стоїш на роздоріжжі, то жодних особливих зусиль для вибору від тебе не вимагається. Треба лише зрозуміти, чого ти хочеш насправді, до чого прагне твоя душа. І зробити вибір.
Можна уявити собі це у вигляді казкового образу: лежить собі на такій “розвилці” великий камінь. На ньому – напис. Ну, приміром, такий: “Наліво підеш – розгніваєшся на старого друга, який щойно незрозуміло чому тебе образив. Будеш казати йому всякі образливі, але справедливі речі, згадувати його старі гріхи, пояснювати йому, хто він є в цьому житті. І отримаєш від усього цього почуття хоча й нездорового, проте дуже глибокого задоволення.
А направо підеш – нічого не скажеш йому у відповідь. Проковтнеш цю образу як гірку пігулку, скривишся та й житимеш далі. Адже це твій друг. Скільки всього ви разом пережили, скільки разів він тебе виручав, терпів тебе, просто був поруч, коли тобі було погано. Так, зараз він, зрозуміло, не в собі. Але хіба від цього ти став любити його менше?”
А ти стоїш такий, перед цим каменем. І слухаєш своє серце. Повторюся, момент цього вибору зовсім короткий, але він є.
І якщо моєму серцю миліше хворобливе задоволення від відчуття себе незаслужено скривдженим, якщо я вибираю скандал і з’ясування стосунків, якщо душі моїй – ну дуже хочеться тут “назвати речі своїми іменами”, – то це ніяк не стихія. Це – мій особистий вибір зла. Нехай не завжди усвідомлений, але цілком реальний. Бо Господь кожному з нас дає таку свободу – вибирати добро й наслідувати його там, де нас спокушає диявол.
Господь кожному з нас дає таку свободу – вибирати добро й наслідувати його там, де нас спокушає диявол.
Потім, у важких ситуаціях, я багато разів помічав ці секунди свободи перед ухваленням рішення. І навіть іноді встигав ними скористатися на благо.
Але, напевно, так і не осмілився б поділитися цим досвідом, якби нещодавно не прочитав в одного дуже шанованого мною священника наступне:
“Чи помічали ви, що коли ми свідомо скоюємо гріх, то в якийсь вирішальний момент, як би нестримно не розвивалася ситуація, раптом відбувається секундне сповільнення реальності.
Цієї миті ти стоїш перед вибором – продовжити чи ні? Совість надзвичайно відверто ставить тебе перед фактом розуміння вибору, що відбувається. Варто два-три рази рішуче сказати гріху – ні, й формується поки що слабка навичка.
Совість надзвичайно відверто ставить тебе перед фактом розуміння вибору, що відбувається. Варто два-три рази рішуче сказати гріху – ні, й формується поки що слабка навичка.
Та ж навичка, але зі знаком мінус, з’являється, якщо не чинити опір. Це важливо знати”.
Олександр Ткаченко
(Ми поза політикою! Запрошуємо відвідати наші англомовну і російськомовну частини сайту N.E.W.O.D. Можливо, ви знайдете для себе корисне і цікаве)
