День пам’яті преподобносповідника Антонія (Абашидзе)
19 жовтня/1 листопада Православна Церква вшановує пам’ять преподобносповідника Антонія (Абашидзе), схиархієпископа.
Святий Антоній (Давид Ілліч Абашидзе) народився в 1867 році в селі Веджинах Сігнахського повіту поблизу Тифлісу й походив із княжого роду.
Він навчався на юридичному факультеті Одеського університету, після чого поступив у Київську Духовну академію, де в 1891 році прийняв постриг у чернецтво з іменем Димитрій.
У 1896 році після закінчення навчання в академії Святий удостоївся ієрейської хіротонії. Він працював викладачем та інспектором у Тифліській та Кутаїській духовних семінаріях.
У 1902 році отця Димитрія звели в сан святителя та призначили єпископом Алавердським, вікарієм Грузинської єпархії. Разом із тим він керував Грузинською Єпархіальною Училищною Радою, управляв Спасо-Преображенською обителлю в Тифлісі, займав ряд інших посад.
У 1903 році угодник Божий став єпископом Гурійсько-Мінгрельським, а в 1905 році – єпископом Балтським, вікарієм Подільської єпархії.
У 1906 році він зійшов на Туркестантську та Ташкентську святительську кафедру. Єпархія, якою керував Святий, була дуже великою й на півдні межувала з Персією, Афганістаном та Китаєм. Святитель Димитрій, що вирізнявся людинолюбністю та добродушністю, приніс мир у життя єпархії та знайшов сподвижників і помічників в особі місцевих священнослужителів.
Хоча Святий і мав високий духовний сан і походив із княжого роду, проте він був доступним і простим у спілкуванні. Благодатна духовна атмосфера, що встановилася в центрі єпархії, невдовзі благотворно вплинула й на периферію. Під час святительського служіння єпископа Димитрія в єпархії відкривалися товариства тверезості та релігійно-моральної просвіти, була заснована єпархіальна газета, влаштована каса взаємодопомоги.
Святий промовляв натхненні та прекрасні проповіді та закликав проповідувати Слово Боже священників, дияконів і псаломщиків. Він ввів посаду єпархіального місіонера. Під відкритим небом владика проводив диспути, що тривали по декілька годин, і люди з цікавістю слухали їх.
Святитель подбав про будівництво кафедрального собору та Народного дому. Землю, що була відведена під архієрейську дачу, Святий віддав під жіночу Іверсько-Серафимовську обитель, яку відкрили в 1908 році. Коли у Вірному стався потужний землетрус, Святитель їздив містом та втішав постраждалих.
У 1912 році Святий почав керувати Таврійською єпархією. Він боровся проти розкольників і сектантів, і тому призначав священників-місіонерів у місця їхнього проживання. Особливо Святитель піклувався про вихованців Таврійської духовної семінарії й ділився з ними своїм духовним досвідом. У єпархії діяли шість єпархіальних братств, що об’єднували мирян у трудах любові та милосердя. Коли почалася Перша світова війна, владика закликав вірян посильно допомагати фронту. Святий надихав народ глибоко патріотичними проповідями.
У єпархії почали діяти лазарети, надавалася допомога пораненим та біженцям із прифронтових зон. Близько року святитель Димитрій був священником на кораблі під час бойових походів броненосця «Пантелеймон». За своє ревне архіпастирське служіння він отримав низку нагород.
Угодник Божий брав участь у Помісному Соборі 1917 – 1918 років, керував соборним відділом «Про впорядкування Православної Церкви на Кавказі», був кандидатом у члени Синоду. Хоча владика Димитрій брав участь у Білому русі та Тимчасовому вищому церковному управлінні, він не залишив свого святительського служіння у зв’язку з революційними гоніннями.
У 1921 році через хворобу та сліпоту правого ока Святий пішов на спокій. Він поселився в Топловській обителі поблизу Феодосії. У 1922 році святитель Димитрій потай прибув у Сімферополь і взяв участь у постризі та архієрейській хіротонії майбутнього священномученика Сергія (Звєрєва), за що його заарештували та судили. У 1923 році Святий знову потрапив за ґрати та прибув етапом у Сімферополь. Там у нього стався інсульт, і він втратив здатність говорити та писати. Але вже наступного року, 11 квітня його заарештували та вислали з Криму органи ГПУ.
Угодника Божого вислали в Київ. Оселився він у Китаївській пустині при Києво-Печерській Лаврі, а після її закриття мешкав на приватних квартирах.
Єпископ Димитрій не прийняв так звану Декларацію митрополита Сергія (Страгородського) й очолив українську групу тих, хто не поминав його. Деякі дослідники вважають його разом із отцем Анатолієм Жураковським автором антисергіанського Київського звернення «До дітей Руської Церкви».
Біля святинь Лаври у 1928 році він прийняв велику схиму з іменем Антоній. Владика став духовним наставником лаврських монахів, яких безбожники вигнали з монастиря. Святитель Божий – один із старців ХХ ст. Щоб отримати духовну допомогу, підтримку та втіху, до нього приходило багато людей.
Духовними друзями Святого були Митрополит Анатолій (Грисюк), архієпископ Лука (Войно-Ясенецький), майбутній архієпископ Гермоген (Голубєв), священники Олександр Глаголєв та Михаїл Єдлінський, преподобний Кукша (Величко).
У 1933 році угодника Божого вкотре заарештували. Протягом двох місяців він перебував у Лук’янівській тюрмі. Потім його засудили до 5 років ув’язнення умовно. Він мешкав на Козловській вулиці, поблизу Києво-Печерської лаври. Святитель Антоній проводив таємні служби та висвячення. Його вважали духовним главою київської групи катакомбної церкви. Також він був організатором Грузинської катакомбної церкви та її першоєрархом з 1926 року до смерті.
Після відкриття Лаври 27 вересня 1941 року після окупації Києва німцями, він переселився туди. Святий поселився в будинку колишнього охоронця Ближніх печер. У 1941 році Святитель отримав дозвіл на проведення Богослужінь у Києво-Печерській Лаврі. Для нього відновили невеликий храм.
З кінця 1941 року Антоній — заступник голови Архієрейського Собору автономної Української Церкви.
1 листопада 1942 року схиархієпископ Антоній відійшов до Господа. Його тіло погребли за вівтарною стіною Хрестовоздвиженського храму лаври біля входу до Ближніх печер. Владика любив повторювати: «Єпископська влада дана мені не для того, щоб карати, а щоб прощати».
Обдарований мудрістю, прозорливістю та смиренням Святий мав великий духовний авторитет, користувався повагою та любов’ю вірян і за життя, і після смерті.
Слава Богу вовіки. Амінь.
(Російськомовна частина сайту N.E.W.O.D.)