День пам’яті святителя Анатолія Константинопольського
3/16 липня Православна Церква вшановує пам’ять святителя Анатолія Константинопольського.
Святий Анатолій, патріарх Константинопольський, народився в Олександрії в другій половині IV сторіччя. Він здобув філософську освіту, удостоївся сану диякона та служив при Олександрійському архієпископі Кирилі. Разом зі святителем Кирилом диякон Анатолій був присутнім на ІІІ Вселенському Соборі в Ефесі (431), що засудив єресь Несторія.
Єресь Діоскора
У 444 році архієпископ Кирил помер, і його наступником на Олександрійській святительській кафедрі став Діоскор.
Через декілька років Діоскор ухилився в єресь, яку поширював константинопольський архімандрит Євтихій. Він стверджував, що божественна природа во Христі повністю поглинула людську. Лжевчення Євтихія підривало основу церковного вчення про спасіння та спокутування людства.
За підтримки імператора Феодосія ІІ (408–450) в 449 році Діоскор разом зі своїми прихильниками скликав в Ефесі «розбійницький» єретичний собор, проголошений вселенським. На своєму соборі єретики жорстоко побили, скинули зі святительського престолу та позбавили сану Константинопольського патріарха Флавіана, який невдовзі помер.
Поборник чистоти Православ’я
На Константинопольський святительський престол звели Анатолія, імовірно за сприяння самого Діоскора, що доводився йому родичем і розраховував мати на кафедрі імперської столиці свою людину.
Проте, Анатолій був поборником чистоти Православ’я. Тому він уже в 450 році, коли воцарився благочестивий імператор Маркіан (450–457), на Помісному Соборі в Константинополі засудив єресь Євтихія та Діоскора. Патріарха Флавіана прославили в сонмі святих, а його мощі перенесли в столицю.
У 451 році в місті Халкидоні, за дієвої участі патріарха Анатолія, відбувся IV Вселенський Собор. Під час нього Божественна та людська природи в Господі Іісусі Христі були проголошені такими, що вовік існують несуцільно, незмінно, нероздільно та нерозлучно.
Але, не беручи до уваги рішення Собору, єретичні вчення ще довго порушували церковний мир, і патріарх Анатолій неустанно боровся з ними. У 457 році угодник Божий коронував імператора Лева І Великого, Макеллу (457–474). Це був перший випадок вінчання на царство предстоятелем Церкви. Згодом такий обряд став обов’язковим у всьому християнському світі.
У 458 році святитель Анатолій відійшов до Господа. Його учні були переконані, що він загинув від рук послідовників Діоскора. Останні стверджували, що патріарх помер під завалами землетрусу.
З канонічних діянь Святого відзначають 28 правило IV Вселенського Собору про рівночесність Константинопольського патріаршого престолу престолу Старого Риму. Також його перу належить апологія цього правила в посланнях святому Леву, папі Римському.
Згідно з тим правилом, у відання Константинопольського патріарха переходили Церкви Малої Азії, Греції та Причорномор’я, а також всі нові Церкви, які виникнуть у народів тих областей.
Угодник Божий залишив після себе великий духовний спадок у вигляді стихир на воскресні дні, декотрі Господні свята: Різдво Христове, Богоявлення, і дні мучеників: великомученикам Пантелеймону Цілителю, Георгію Побідоносцю, Димитрію Солунському. У богослужбових книгах вони позначаються як «Анатолієві».
Слава Богу вовіки. Амінь.
