День пам’яті мученика Понтія Римлянина
5/18 серпня Православна Церква вшановує пам’ять мученика Понтія Римлянина.
Святий Понтій народився та жив у Римі. Він був сином сенатора Марка й дружини його Юлії. Тривалий час у подружжя не було дітей, і лише на 22-му році подружнього життя Юлія завагітніла.
Якось Марк із дружиною прийшов у храм Дія. Там жрець раптом скинув із себе вінець, став дробити його на частини й зі сльозами кричати про Юлію, що вона носить в утробі того, хто зруйнує цей храм і знищить його богів.
Налякане подружжя втекло з храму та повернулося додому. Юлія ж взяла камінь і почала бити себе по животі та боках.
Після того всі думали, що вона народить мертву дитину, але хлопчик народився повністю здоровим.
Нечестива жінка хотіла умертвити дитя, але чоловік їй цього не дозволив.
Понтій зростав і вивчав науки. Він мав гарну пам’ять і багато читав. Вже в ранній юності його можна було назвати філософом.
Батьки ніколи не приводили його в язичницький храм.
Якось Потій разом із товаришем Валерієм ішов до свого учителя. Дорогою він проходив повз один будинок, з якого лунали християнські піснепіви.
Тоді там зібралися християни разом із папою Понтіаном і співали Псалми.
Понтій почув слова 113 Псалма про те, що ідоли народів — срібло та золото, витвір рук людських: мають уста, і не заговорять; мають очі, і не побачать…
Отрок зупинився і замислився над змістом почутого, а потім заплакав і почав молити Бога, щоб дав йому пізнати Його.
Після того Понтій постукав у двері, і папа Понтіан, який отримав від Господа одкровення щодо майбутнього Святого, повелів впустити його.
У будинку отрок вислухав Богослужіння й почав просити папу розкрити йому зміст почутих слів. Папа під час тривалої розмови наставив Понтія та Валерія на щлях спасіння та огласив їх.
Отроки заради повчання почали кожного дня приходити до папи.
Згодом Понтій сповістив батьку про Істинного Бога та привів додому святителя Понтіана. Навчений християнської віри Марк разом із сином і домашніми прийняв Святе Хрещення. Матір Святого на той час уже померла.
Коли Понтію було 20 років, помер його батько. Невдовзі після того юнака призвали до двору імператора Олександра Севера (222–235) і поставили сенатором. Доброго, розважливого і справедливого Понтія поважали всі придворні.
Через деякий час імператорський престол зайняв Максимін І Фракієць (235–238). За його наказом убили папу Понтіана та його наступника Анфіра.
Після того святителем Римським обрали святого Фавія. Йому Понтій передав усе своє багатство для роздачі бідним.
Невдовзі після загибелі Максиміна імператором був проголошений Гордіан ІІІ (238–244). Його наступником став Філіпп І Араб (244–249), який зробив своїм співправителем сина Філіппа ІІ (247–249). Обидва імператора прихильно ставилися до Понтія.
У той час настав 1000-річний ювілей від заснування Риму, тому імператори захотіли принести богам у подяку жертву.
Вони запросили з собою улюбленого сенатора Понтія, який не міг ухилитися від їхнього запрошення.
Тоді Понтій відкрив імператорам свою віру в Істинного Бога і наставив їх на шлях спасіння. Невдовзі папа Фавій хрестив імператорів, разом із якими навернулося до Христа багато народу.
Після того з дозволу імператора Понтій і святитель Фавій зруйнували ідолів та весь храм язичницького бога Дія. Були зруйновані й деякі інші ідольські храми, а замість них збудовані церкви Божі.
Однак ідолопоклонників у Римі залишалося дуже багато. На чолі язичників стояв Декій (249–251). Він підняв повстання, вбив благочестивих імператорів і зайняв імператорський престол.
Почалося гоніння на християн. Святого Понтія почали шукати. Однак він залишив Рим і поселився в місті Кімелі на кордоні Галлії.
Після загибелі Декія правили Галл (251–253) і Волузіан (251–253), а пізніше Валеріан І (253–260) із сином Галлієном (253–268).
Щоб знищити християн, нечестиві імператори розіслали в римські області жорстоких мучителів. Так, у місто Кімелу прибули Клавдій і Анавій.
Понтія схопили та привели до них на суд. Святого схиляли до язичницького жертвоприношення, однак він непохитно тримався своєї віри.
Мучителі без імператорського дозволу не могли віддати сенатора на катування, тому до отримання розпорядження від імператорів закували його в ланцюги й ув’язнили.
Згодом від нечестивих Валеріана та Галієна прийшов дозвіл вбити Святого в разі його відмови від поклоніння богам, і мучителі розпочали катування.
Коли Святого хотіли розтягнути на дибі, вона раптом впала та перетворилася на порох. Від великого страху слуги також впали, ніби мертві, на землю.
Після того Понтія вирішили віддати на розтерзання двом величезним ведмедям. Однак звірі роздерли сторожів, а до Мученика навіть не наблизилися.
Народ почав славити Істинного Бога, а розлючений ігемон Клавдій наказав обкласти Святого хмизом і дровами та спалити.
Коли дрова та хмиз згоріли, всі побачили Понтія неушкодженим, і навіть до його одягу вогонь не торкнувся.
Натовп знову прославив Господа, а Клавдій почав із лицемірством схиляти Мученика до жертвоприношення.
Проте угодник Божий нехтував скороминучими багатством і честю та прагнув вічних благ.
Іудеї, що перебували у великій кількості серед народу, почали з криками вимагати смерті Святого й називали його волхвом.
Тоді ігемон віддав наказ вбити Понтія, і Мученика усікли мечем за межами міста.
Як передрік Святий, кара Господня невдовзі спостигла мучителів. Імператор Валеріан потрапив у полон до перського царя Сапора й терпів різноманітні знущання, а його сина Галлієна вбили його ж ж воїни, Клавдій та Анавій стали біснуватими та швидко померли.
Слава Богу вовіки. Амінь.
