Чи не гріх бажати один одному удачі?

Останнім часом православні інтернет-ресурси публікують дописи про те, що не можна бажати ближньому удачі. Пояснюють це тим, що “Удача” або “Молох” – ім’я демона, бога щастя давніх римлян, шумерів і карфагенян. Цьому ідолу, якого виливали з міді чи срібла, люди мали приносити криваві жертви, немовлят.

Про доречність побажання один одному удачі розповідає клірик кафедрального собору м. Кам’янця-Подільського, протоієрей Феодор Кулініч.

____________________________________________________________

– То чи є слово «удача» іменем демона?

Останнім часом серед вірян з’явилися тривожні розмови: нібито слово «удача» несе в собі щось демонічне, що воно є навіть іменем Молоха — страшного язичницького божества, якому приносили дітей у жертву.

Такі твердження здатні налякати людину, яка намагається жити по-християнськи, і тому варто уважно розібратися, що є істина, а що — вигадка.

Слово «удача» має цілком зрозуміле слов’янське коріння. Воно походить від дієслова «удатися», тобто «вийти, здійснитися, мати успіх». Звідси й природне значення — «успіх, щасливий результат справи».

Історія зберегла навіть ім’я князя Мстислава Удатного, і ні в кого з наших предків не виникало жахливих асоціацій із цим словом. Це була просто ознака щасливих перемог і вдалих походів.

Щодо твердження, що «удача» — це ім’я демона, то жодних історичних або мовних підтверджень цього немає.

У слов’янській традиції воно ніколи не було пов’язане ні з божествами, ні з нечистою силою. А культ Молоха, який ми зустрічаємо в Біблії, хоч і справді був одним із найстрашніших язичницьких культів, не має жодного зв’язку зі словом «удача».

Молох, або Мілком, або Малькам, — це окреме божество, відоме у ханаанеїв та карфагенян, якому приносили криваві жертви.

У Святому Письмі чітко сказано, що це гидота перед Богом. Але ніде й ніколи він не називається «удачею».

У давніх греків і римлян існували богині, які уособлювали долю чи щасливий випадок: Тюхе та Фортуна. Вони справді вважалися володарками людської долі, і їхнє ім’я могло звучати як щось подібне до «везіння» чи «удачі».

Та й ці уявлення не мають нічого спільного з Молохом. Просто пізніше, коли проповідники намагалися застерегти людей від віри у випадковість чи сліпу долю, різні язичницькі образи почали зливатися докупи, і з’явилася думка, ніби саме слово «удача» вже небезпечне.

Насправді проблема не в самому слові, а в тому, як людина до нього ставиться.

Християнин покликаний довіряти не «сліпому випадку» і не «фортуна́м», а Живому Богові та Його Промислу.

Не дарма святитель Іоанн Златоуст застерігав: «Християнин не повинен покладатися на Фортуну, але на Промисел Божий».

Тому в церковному середовищі краще уникати побажання «удачі», а натомість говорити: «Нехай Бог допоможе», «Благослови тебе Господь», «Хай буде Божа милість». Адже ми знаємо, що в житті немає нічого випадкового: кожен успіх, кожна радість і кожне випробування дається нам із рук Божих.

Отже, страхи про те, що «удача» — ім’я демона, не мають жодного підґрунтя. Це просто слов’янське слово, що означає «успіх».

Проте християнин, навіть коли уживає його в повсякденній мові, має пам’ятати: ми живемо не «на удачу», а з вірою в Бога, Який промислительно веде наше життя.

І справжнє щастя полягає не у випадковому везінні, а в Божій благодаті та Його благословенні.