Не злослов ближнього

У наш час часто, на жаль, можна почути лихослів’я, обмови в адресу ближнього, а іноді й брудну лайку. Наскільки такі вчинки є несумісними зі званням християнина нам доводять Біблія та Святі отці Церкви.

_____________________________________________________________________

• “Я ж говорю вам, що за всяке пусте слово, яке скажуть люди, дадуть вони відповідь у день суду: бо від слів своїх виправдаєшся, і від слів своїх осудишся.”¹(Мф 12:36-37)
• “Ніяке гниле слово нехай не виходить із уст ваших, а тільки добре для зміцнення у вірі, щоб воно доставляло благодать слухачам”²Еф 4:29-32.
• “Хто береже уста свої, той береже душу свою, а хто широко розкриває рот свій, тому біда.
• Меч пронизує тіло, а злі слова – душу”³Притч.13:3.
• “Меч їхній увійде до їхнього серця, і луки їхні зламаються.”⁴Пс 36:15
• “Навіть у думці своїй не злослов царя, і в спальні своїй не кляни багача, — небесний‑бо птах віднесе твою мову, а крилатий розкаже про слово твоє…”⁵Екл. 10:20
• “Я сказав: Я спостерігатиму за дорогами моїми, щоб не грішити мені язиком моїм; я буду приборкувати уста мої, доки нечестивий передо мною.”⁶Пс 38:2:
• “Утримуй свій язик від зла та уста свої від підступних слів.”⁷Пс 33:14
• “Злий язик – ознака злого серця”.
• “Добра людина з доброго скарбу серця свого виносить добре, а зла людина зі злого скарбу серця свого виносить зло, бо від надлишку серця кажуть уста його.”⁸Лук 6:45
• “А язик приборкати ніхто з людей не може: це – нестримне зло; він сповнений смертоносної отрути.”⁹Як. 3:8
• “Бо всі ми багато грішимо. Хто не грішить у слові, той чоловік досконалий, що може приборкати і все тіло.”¹⁰Як. 3:2
• “Більше за все, що бережеться, бережи серце твоє, бо з нього джерела життя. Відкинь від себе брехливість уст, і лукавство язика віддали від себе.”¹¹Притч. 4:23-24
• “Поклади, Господи, охорону устам моїм, і огороди двері моїх уст; не дай ухилитися серцю моєму до слів лукавих для вибачення гріхових речей разом із людьми, що чинять беззаконня.”¹²Пс. 140:3-4

***

Як миро надає благодаті тим, хто помазується ним, так і добре слово. Тому і сказав хтось: “Ім’я твоє – як розлите миро” (П. п. 1:2). Воно – добре слово – наповнює тих, хто слухає, своїми пахощами.

Якщо ж ти скажеш образливе слово, якщо засмутиш брата, то засмутиш не його, а образиш Духа Святого.

“І не ображайте, – говорить Апостол, – Святого Духа Божого, яким покладено на вас печать у день викуплення”¹³(Еф. 4:30) .

Нехай ці слова, як печать, лежать на твоїх вустах; не знищуй цих знаків. Вуста, відзначені Духом, нічого непристойного не промовляють.

Не говори: не важливо, якщо я промовлю погане слово, якщо ображу того чи іншого. Саме тому це й велике зло, що ти вважаєш його незначним.

Адже зло, яке вважають незначним, легко залишають знехтуваним, а залишене знехтуваним, воно збільшиться, а збільшившись, стане невиліковним.

У тебе вуста відзначені Духом! Згадай, яке перше слово ти вимовив після свого народження (при хрещенні), згадай про гідність твоїх вуст.

Ти називаєш Бога своїм Отцем і водночас обмовляєш свого брата? Подумай про те, чому ти називаєш Бога своїм Отцем.

По природі? Але саме тому ти не міг би назвати Його так.

За доброчесність? Ні, і не за це.

Чому ж? Через одне людинолюбство Боже, через Його благосердя, через Його велику милість.

Отже, коли ти називаєш Бога Отцем, то май на думці не лише те, що, коли ображаєш брата, ти чиниш недостойно цього благородства, але й те, що ти маєш це благородство через милосердя Боже.

Не сором же свого благородства, – яке ти сам отримав через милість, – жорстоким поводженням зі своїми братами.

Називаєш Бога своїм Отцем і ображаєш свого ближнього? Це не властиво сину Божому!

Справа сина Божого – пробачати ворогам, молитися за своїх мучителів, проливати кров за тих, хто ненавидить його. Ось що гідно сина Божого: своїх ворогів, невдячних, злодіїв, безсоромних, підступних – зробити своїми братами та наступниками, а не те, щоб своїх братів ображати, ніби якихось невільників.

Подумай, які слова вимовляли вуста твої, якої вони удостоюються трапези: подумай, до чого вони торкаються, що куштують, яку приймають їжу.

Ти вважаєш, що, коли лихословиш свого брата, ти не чиниш великого злочину? Як же в такому випадку ти називаєш його братом?

А якщо він тобі не брат, то як же ти говориш: “Отче наш”? Бо слово “наш” вказує на множинність облич.

Подумай, із ким ти стоїш під час таїнств: з херувимами, з серафимами.

Серафими не лихословлять, але їхні вуста мають лише одну роботу – славословити й прославляти Бога.

Як же ти прославлятимеш Бога? Як будеш разом із ними говорити: “свят, свят, свят”, після того як промовляв своїми вустами – лихослів’я?

Скажи мені: якщо б царську посудину, яка завжди наповнюється царськими стравами й призначена для такого вживання, хто-небудь зі слуг використав для нечистот, чи посмів би він після цього знову ставити разом із іншими, які вживають при царському столі посудинами й цю, наповнену нечистотами?

Зовсім ні. Саме таке й лихослів’я, таке й зневажання ближнього!

“Отче наш!” і чи це лише ти промовляєш?

Заглибся і в наступні слова: “що єси на небесах”.

Зараз ти сказав: “Отче наш, що єси на небесах”, – і ці слова збудили тебе, відкрили твою думку, підказали, що ти маєш Отця на небесах.

Не роби ж і нічого не кажи земного. Вони вознесли тебе в небесний чин, приєднали тебе до небесного образу. Навіщо ж ти звергаєшся додолу? Стоїш перед престолом Божим і лихословиш!

Невже ти не боїшся, що Цар вважатиме твій вчинок за образу Себе?

Коли раб перед нашими очима наносить удари іншому рабові й обмовляє його, то навіть якщо б він робив це по праву, ми ображаємося через це та приймаємо такий вчинок як образу себе.

А ти, поставлений разом із херувимами перед престолом Божим, наважуєшся ображати свого брата?

Чи бачиш ці святі посудини на святій трапезі? Вони мають одне призначення; хто ж насмілиться використати їх на інше? А ти – святіший від цих посудин і – набагато святіший!

Навіщо ж ти поганиш себе та поливаєш брудом? Стоїш на небесах і вдаєшся до лихослів’я? Живеш із ангелами та віддаєшся лихослів’ю? Удостоївся цілувати Господа й лихословиш?

Бог прикрасив твої вуста стількома ангельськими піснями, удостоїв їх цілунків не ангельських, але тих, які перевищують ангельські, – Своїх цілунків і Своїх обіймів, і ти віддаєшся лихослів’ю?

Залиш це, прошу тебе.

Така поведінка призводить до великого лиха та не властива душі християнській.

Невже ми не переконали тебе своїми словами, не присоромили? У такому випадку необхідно налякати тебе.

Послухай, що говорить Христос: “Я ж кажу вам, що усяк, хто гнівається на брата свого даремно, підлягає суду; а хто скаже на брата свого: “рака”, підлягає синедріону; а хто скаже: “потвора”, підлягає геєні вогненній”¹⁴(Мф. 5:22).

Отже, якщо Він погрожує вогнем пекельним тому, хто скаже найнеобразливіше з дошкульних слів, то чого заслуговує той, хто вимовляє більш зухвалі нарікання?

Навчимо свої вуста промовляти гарні слова. Звідси постає велика користь, а від лихослів’я – шкода.

Тут не треба витрачати грошей: приставимо до вуст двері та засув, будемо гризти самі себе, як тільки з нашого язика зірветься образливе слово; будемо молити Бога, молити ображеного нами, щоб нам не страждати безневинно, тому що ми засмутили себе, а не його.

Звернемося до лікування, до молитви та до примирення з ображеними.

І якщо ми повинні дотримуватися такої обережності в словах – то тим паче в ділах будемо до себе строгими.

Чи будуть це твої друзі, хто б не був той, кого ти лихословив і кого обмовляв, проси в них для себе прощення.

Будемо знати, принаймні, що лихослів’я є гріхом. Бо якщо це будемо знати, то швидше позбудемося його. Бог же миру нехай збереже ваш розум і язик, і нехай захистить міцною стіною, – своїм страхом, у Христі Іісусі та Господеві нашому, з Яким слава Отцю, разом зі Святим Духом, завжди, нині й повсякчас, і навіки-віків. (Свт. Іоанн Золотоустий. Повчання. Умовляння не злословити ближнього).

***

Жодне слово, що виходить із уст людських, не втрачається в просторі безвісти. Воно завжди залишає глибокий незабутній слід, воно живе серед нас і діє на наші серця, бо в слові міститься велика духовна енергія – або енергія любові й добра, або, навпаки, богопротивна енергія зла.

А енергія ніколи не пропадає. Це знають усі фізики щодо енергії матеріальної.

Енергія духовна теж ніколи не зникає безвісти, вона поширюється всюди, вона діє на всіх, проникає в серця оточуючих людей.

І якщо це енергія зла, то вона заражає духовне повітря так, як повітря матеріальне заражається всякими сквернами.

І як нестерпно людині жити серед бруду та відходів, так нестерпно перебувати поруч із людиною, дух якої отруєний заздрістю, наклепом, осудом, ненавистю до людей, дратівливістю й усім тим, що так догідно дияволові. (Свт. Лука Кримський).