День пам’яті священномученика Максима (Сандовича) Горлицького
24 серпня/6 вересня Православна Церква вшановує пам’ять священномученика Максима (Сандовича) Горлицького, пресвітера.
Святий Максим (Сандович) народився в Австро-Угорській імперії в 1886 році в селі Ждині в Підкарпатті (нині Польща) в сім’ї лемків-уніатів.
Його батько Тимофій мав велике господарство та був псаломщиком у храмі, а матір Христина була домогосподаркою.
Максим закінчив 4-класну школу в сусідніх Горлицях, потім навчався в Яслі, а через деякий час у гімназії в містечку Новий Сонч.
Своєю глибокою вірою він привернув до себе увагу товаришів по навчанню в «Руській бурсі», яку організували на добровільні пожертви лемків.
Святий прагнув стати монахом, любив молитися та дотримуватися суворого посту.
Після навчання в гімназії Максим три місяці провів у василіанському монастирі в Крехові, духовне життя якого розчарувало його.
У 1904 році він став послушником у Почаївській Лаврі. Там його помітив єпископ Житомирський і Волинський Антоній (Храповицький) і направив на навчання до Волинської Духовної семінарії в Житомирі.
У 1911 році Святий успішно закінчив навчання й одружився з дочкою священника села Ново-Березова поблизу Хайнувки Пелагією Григорук.
Того ж року він удостоївся ієрейської хіротонії. Архієпископ Антоній (Храповицький) запропонував молодому священнику залишитися в Київській єпархії. Проте отець Максим захотів повернутися в рідний край, де поширювався рух за повернення з унії в Православ’я.
Угодник Божий почав служити в селі Грабі на Лемківщині, де місцеві лемки вирішили повернутися до Православної Церкви.
Вони утвердилися у своєму рішенні, коли місцевий священник-уніат Филимон Киселевський розпорядився забрати з богослужбових і метричних книг слово «православний». Виник конфлікт, і уніатський священник виїхав у США.
Отець Максим за пропозицією вірян погодився зайняти вакантне місце, на що отримав відповідне призначення від єпископа Чернівецького. Переслідування Святого почалися одразу.
Невдовзі після звершення отцем Максимом першої Літургії австро-угорська влада отримала на нього донос.
Священномученика заарештували на вісім днів і зобов’язали сплатити 400 крон штрафу.
Після виходу на волю Святий звершував Богослужіння в селах Грабі, Вишеватці й Длуге. Він був для парафіян не лише священником, але й товаришем і духовним авторитетом.
Наприкінці грудня 1911 року за наказом комісара поліції двері храму в Грабі опечатали. Отець Максим продовжував служити в приватних будинках.
У січні 1912 року його знову заарештували та ув’язнили в тюрмі в Яслі, при цьому жителям Граба заборонили спілкуватися з мешканцями довколишніх поселень.
Після 7-тижневого ув’язнення угодник Божий вийшов на волю, але наприкінці березня того ж року його вкотре арештували. Святого звинуватили в шпигунстві на користь Росії, нібито він провів заміри моста на річці Черемоші.
За подібними звинуваченнями також заарештували священника Ігнатія Гудіму, настоятеля парафії в Бродах, студента юридичного факультету Василя Колдра та редактора щомісячника «Руська матиця» Шимона Бендашука. Усіх арештованих ув’язнили в тюрмі в Львові.
Отця Максима помістили в камеру зі звичайними злочинцями, не дозволили йому отримувати кореспонденцію та спілкуватися з православними.
Минали місяці, а судовий процес не починався. Влада сподівалася, що Святий відмовиться від своїх поглядів.
Посланець уніатського митрополита Андрія Шептицького пропонував Священномученику приєднатися до унії в обмін на свободу. Угодник Божий відмовився.
Судовий процес почався в березні 1914 року й тривав три місяці. Судді зрозуміли, що звинувачені не винні в пред’явлених їм злочинах, а бажали лише відкрито сповідувати православну віру.
На початку літа отець Максим вийшов на волю й поселився в рідній Ждині. Інші, кого звинувачували разом із ним, заради власної безпеки виїхали за кордон.
Священномученик повернувся до своєї пастирської діяльності, у тому числі звершував Богослужіння в Грабі.
З початком Першої світової війни почалися арешти підозрюваних у проросійських симпатіях і масові репресії проти православних.
4 серпня отця Максима заарештували, побили й ув’язнили в тюрмі в Горлицях. Наступного дня заарештували його вагітну дружину, батька, брата й інших родичів.
У переповненій тюрмі Священномученик намагався втішити й підбадьорити арештованих.
Смертні вироки виносилися без слідства та суду. Ув’язнених потягами відправляли в концтабори Талерхоф і Терезін.
Над в’язнями горлицької тюрми згущалися хмари. Щоб охолодити русофільські симпатії лемків, австрійська влада вирішила стратити одного з них. Вибір впав на отця Максима.
6 вересня 1914 року угодника Божого вивели на тюремний двір, при цьому вагітну матушку Пелагію та батька Святого перевели в камеру, з вікон якої було видно той двір.
Зі зв’язаними позаду руками, зав’язаними очима та позначеним крейдою на одязі місцем розміщення серця отець Максим став біля стіни. Пролунав залп.
Священномученик встиг викрикнути: «Нехай живе святе Православ’я! Нехай живе Свята Русь!». Потім він ще живий впав на землю. Його добили пострілом у голову.
Тіло Священномученика поховали на горлицькому кладовищі в рові під забором. Близьким не дозволили бути присутніми на погребінні.
У 1922 році за проханням батька його тіло перепоховали на кладовищі в Ждині. Батькові отця Максима та матушці Пелагії довелося пройти Талерхоф.
Смерть угодника Божого викликала спонтанне повернення лемків у Православ’я. Вони вважали Святого національним героєм, борцем за незалежність народу та своїм духовним отцем.
Портрети-іконки Священномученика православні лемки ставили у своїх оселях. Вони звершували паломництва до місця його погребіння.
У 1994 році рішенням Священного Синоду Польської Автокефальної Православної Церкви священномученика Максима прославили в сонмі святих.
Слава Богу вовіки. Амінь.
