Митрополит Афанасій. Перша зустріч зі старцем Паїсієм

13 вересня! Сьогодні у мене ювілей! Ні, не День народження, але дуже важлива дата в моєму житті, пов’язана з подією, яка сталася майже 50 років тому – першою зустріччю зі старцем Паїсієм.

Подорож юнака

Зараз мені 64 роки, а це сталося, коли мені було 18. Я тоді поїхав вчитися до університету в Салоніки і дізнався про Святу Гору Афон.

Звичайно, я чув про Афон і раніше з розповідей різних людей, але ці знання були досить незначними. І ось, слухаючи їхні свідчення, у мене виникло бажання відвідати Святу Гору самому.

Крім того, десь з 15-ти років я листувався зі старцем Йосипом¹Старець Йосип Ватопедський (1921–2009). – Прим. пер., який тоді жив у Новому Скиті, й це був мій єдиний контакт зі Святою Горою.

Правда, я тоді не особливо розумівся на духовних речах, але мені дуже допомогло спілкування з монастирем Ставровуні²Монастир Ставровуні («Гора Хреста») – один із найдавніших і найшанованіших монастирів на Кіпрі. Розташований на найвищій точці південного узбережжя, приблизно в 20 хвилинах їзди від Ларнаки. Заснований у 327 році Святою Оленою. – Прим. пер..

Тоді монастирі Ставровуні й Троодітісса³Монастир Троодітісса – чоловічий православний монастир, є найвище розташованим монастирем Кіпру (близько 1400 метрів). У перекладі з грецької Троодітісса означає «та, що живе в горах Троодоса». Заснований у 1250 р. – Прим. пер. були кіновійними⁴. Кіновійний, або спільний, монастир, в якому всі ченці рівні між собою в правах, живуть разом і мають спільне монастирське майно Кіновією керує ігумен, який є начальником, головою та духовним отцем монастиря. – Прим. пер. і мали афонський уклад життя.

Ставровуні був дуже суворий монастир, яким, втім, залишається й до сьогоднішнього дня.

Я їздив до цього монастиря та сповідався у старця Афанасія⁵Владика Афанасій народився й жив на Кіпрі до вступу до грецького університету в Салоніках. – Прим. пер..

Афон мені взагалі не сподобався

Отже, на Афон вперше я поїхав, коли став студентом університету в Салоніках. Я приїхав до Греції в кінці вересня та через 6-7 днів поїхав на Афон.

Мій перший візит був катастрофою. Я відразу захотів поїхати звідти. Це було якесь бісівське нашестя… Все йшло шкереберть. Спочатку я пропустив автобус, на якому хотів поїхати в монастир Філофей.

Потім я зустрів старця Йосипа у Протата⁶Храм Протата – це символічний центр чернечої держави Святої Гори Афон, що існує вже понад 1000 років у центрі Кар’єса. – Прим. пер. на тракторі, й мені не хотілося говорити йому, що я і є той самий Андрій Ніколау, який писав йому листи. До речі, коли мене висвятили, я не розповів йому про це, і, коли він мене зустрів, то запитав: «Як тебе звати?» – Я кажу: «Антоній». – А він мені: «Чи не знайомий ти з Андрієм Ніколау?» – Я кажу йому: «Ні, не знаю такого». – А старець: «Дивно».

Молодому “переварити” важко

Отож, вдень ми приїхали до монастиря Кутлумуш, нас туди відвіз старець Йосип, і, тільки-но ми ввійшли у двір, він відразу ж накинувся на одного ченця, почав його сильно лаяти, а той нічого не відповідав, тільки попросив у старця благословення зробити поклони. Взагалі, старець вилаяв його справедливо, тому що той брат був кухарем, і в той день він приготував суп із якихось бур’янів, від яких потім у всіх розболілися животи.

Увечері старець покликав мене та інших хлопців до кімнати для зборів, щоб поспілкуватися з нами. Він почав говорити, що вже стоїть на порозі смерті (а йому тоді було близько 60 років), і що він вже бачить перед собою свою труну. Я тоді все намагався знайти, де ж у нього там в кімнаті труна, але то виявилася просто фігура мови. 😆

Потім ми пішли по своїх келіях відпочити, але, схоже, всі демонські чини спустилися тоді до нас. Це була жахлива ніч. Вранці ми пішли до церкви, там були ченці, вже старенькі, які поводилися дуже просто: наприклад, могли переговорюватися під час служби.

Що мені було їм казати?

Наступного дня, як тільки почало світати, я втік звідти й сказав, що більше моєї ноги там не буде.

Мені взагалі там нічого не сподобалося. Я дістався до Кар’єса, а звідти відразу до Салонік. Дорогою різні люди мене питали, де я був, що бачив, хто мені сподобався на Афоні, а я говорив, що мені там взагалі не сподобалося.

За Божественним Промислом, зі мною поруч тоді сидів викладач теологічного факультету Іоанн Фундуліс і запитав мене: «Кого ти бачив на Афоні? Старця Йосипа? О, він чудовий!».

У мене ж була найгірша думка про цю людину та й про Афон в цілому. Я повернувся до Салонік, пішов до університету, а там усі в надзвичайному захваті від Афону. Що мені було їм сказати? Що я туди приїхав, мені нічого не сподобалося, а наступного дня я втік звідти?

Наприклад, мене запитували: «Ти був там-то?» – «Був», – відповідав я. – «Тобі сподобалося?» – «Сподобалося», – говорив я. 😶 Але більше я нічого не розповідав, тільки слухав їхні розповіді.

Друга спроба

Через 10–15 днів я вирішив поїхати знову разом із моїми однокурсниками. Нас було приблизно 10 осіб. У них було більше досвіду, тому що вони вже там бували не раз. Дорогою нам розповідали різне: про старців, про святого Паїсія, про святого Єфрема Катунацького, про Єфрема Філофейського, про старця Йосипа. Я тоді був налаштований дуже скептично.

Ми поїхали в Катунаки. Причалили до карульської гавані, а потім потрібно було підніматися в гору близько півтори години, і мені з незвички це далося дуже важко. По дорозі ми багато наслухалися про старця: що він пророк, що він випромінює світло, що він дуже суворий і т.д., і т.п.

Старець Єфрем Катунацький

Так ми дісталися до Катунак і знайшли старця. Це було 5 або 6 жовтня 1976 року за старим календарем, тоді був день пам’яті апостола Фоми.

Коли ми увійшли, старець сидів і вирізав печатки для просфор.

– Благословіть, герондо, – говоримо ми йому.

– Бог благословить, – відповідає він нам. – Що вам потрібно?

– Ми прийшли вас побачити.

– І нащо на мене дивитися?

– Хочемо взяти вашого благословення.

– Добре.

Один із моїх товаришів підійшов до старця й передав йому дві коробки з кураб’є⁷Кураб’є (або хураб’є) — це традиційне кримськотатарське розсипчасте печиво, яке готують із борошна, цукру та масла, часто з додаванням джему чи конфітюру. Він подивився на нас суворо та й каже:

– Кураб’є, значить, принесли… А ви знаєте, куди ви прийшли?

– У Катунаки.

– Катунаки і кураб’є не поєднуються.

Відкрив вікно й викинув туди кураб’є. 😟

Наступне, чого ми очікували, так це те, що він викине і нас так само звідти. Потім усі почали підходити до нього по одному та цілувати йому руку. Старець сидів мовчки. Я був останнім, і, як тільки-но підійшов до нього, він раптом як вигукне: «Оп! Зловили злодія».

Я там мало не помер на місці.

Я і так його боявся, наслухавшись розповідей моїх однокурсників. Та ще й до того ж погляди всіх присутніх були спрямовані на мене в цей момент. Старець дивився на мене пронизливим поглядом, і в мене тоді промайнула думка: « О, Пресвята Богородице, зараз він розповість всі мої гріхи, і це буде просто ганьба». Я весь тремтів і був мокрий від поту.

І от він мені каже:

– Ти з нашого роду.

А я йому:

– А, Геронда, ви з Кіпру?

Він мені:

– Безмозкий.

Я замовк і більше нічого вже не сказав.

Чотки під назвою “дитячий садок”

Потім він запропонував нам присісти. Ми сіли. Він трохи поговорив із нами, а потім сказав, що оскільки настав час вечірньої служби, то нам потрібно взяти чотки та молитися протягом години, а потім ми всі разом підемо в каливу, де святкували пам’ять святого апостола Фоми, й там він із нами попрощається.

Старець запитав: «У вас є чотки?»

У всіх хлопців були, й усі дістали їх із кишень. Коли я дістав свої, які були діаметром в п’ять сантиметрів, старець сказав мені: «Це чотки чи дитячий садок?». Тоді він приніс мені свої, гігантського розміру.  Я був в шоці, коли їх побачив.

«Мені потрібно молитися за цими?» – запитав я. – «Так, і багато разів», – відповів старець. Отже, ми взяли чотки, помолилися, хто як умів, а потім пішли в каливу апостола Фоми. По дорозі старець тримав мене за руку, для опори, але я постійно ковзав на каменях, і він мене підтримував, а потім сказав мені: «Слухай, а хто тут на кого спиратися повинен?»

«Ой, герондо, вибачте, я не звик до цих доріг», – сказав я йому.

Зайшли ми в каливу⁸Житло, келія для одного ченця., потім в монастир Діонісіат, потім у келію Буразери, а потім вирушили до старця Паїсія.

Зустріч зі старцем Паїсієм

У ті часи життя на Афоні було дуже простим, я б навіть сказав, первісним: не було ні доріг, ні телефонів, ні електрики, нічого. Прийшли ми до старця Паїсія. Ми вже чули про його святість. Нас було троє: я і двоє моїх однокурсників, один із яких був дияконом. Подзвонили в дзвіночок. Старець не вийшов до нас.

Мій однокурсник-диякон тоді сказав: «Давайте помолимося, щоб Господь просвітив старця, і він нам відкрив». Старець жив у такій глушині, куди дуже складно дістатися. Та не дарма ж ми здолали такий шлях. Тому ми дістали свої чотки, помолилися, і на останньому вузлику чоток чуємо його голос. Здалеку ми побачили його силует: йому тоді було близько 50-55 років, він не виглядав літнім старцем, але був дуже худим, із якоюсь зеленою ковдрою на плечах, бо сильно мерз.

Старець Паїсій вийшов до нас і запросив до своєї каливи.

Божевільний?…

Він розповідав нам різні речі, але на мене не справив ніякого враження. Я тоді подумав, що він божевільний, і раз він божевільний, то люди вирішили, що він святий. Наприклад, ми йому говоримо одне, а він відповідає нам зовсім інше. Причому він розповідав нам різні жарти та анекдоти, а хлопці сміялися. Я ж не вважав смішним те, що він розповідав. Коли настав час іти, я був повністю розчарований у старці Паїсії.

Ми тоді запитали його поради, що нам робити? І він відповів, що оскільки ми молоді, то нам слід робити багато поклонів.

Ми запитали: «Скільки?»

І він нам сказав: «Багато-багато».

Потім поплескав нас по спині та сказав, щоб ми йшли. Як тільки-но старець із нами попрощався, тієї ж миті весь простір наповнився надзвичайно сильними пахощами. Ми не знали, що нам робити і як на це реагувати. Хотіли підійти до нього та запитати, що це таке, але він випроваджував нас, кажучи: «Ну йдіть, йдіть вже!». Потім закрив двері та пішов, а ми побігли в Буразери.

Це був перший раз, коли я побачив старця Паїсія.

13 вересня 1977 року

Вже пізніше я зрозумів, що ця людина була святою, побувавши в нього ще багато разів у період із 1976 року по вересень 1977 року. 13 вересня 1977 року, тобто в цю ж дату, як сьогодні, я вирушив зранку до нього в каливу.

Зустрічає мене старець і каже: «Вітаю, диякон! Мені якраз сьогодні потрібен диякон, у нас ввечері буде велике свято, приїде єпископ, будуть співаки, прийдуть люди, ми будемо готувати стіл…».

Я йому повірив, звичайно ж, що він буде влаштовувати свято. Він мені каже: «Сьогодні зі мною залишишся».

Я стрибав від радості, бо весь рік часто до нього приїжджав, але він ніколи нікого в себе не залишав. Багато хто хотів би пожити поруч зі старцем, але він нікому не дозволяв. Я пробув з ним увесь ранок. Ми зробили деякі роботи в його церкві, а вдень він покликав мене поїсти.

Я його питаю: «Де будемо їсти?» – у нього не було ні кухні, ні столу, нічого для цього. Він взяв якусь клейонку й розстелив її на камені в дворі. Потім дістав якісь сухарі, напевно, ще з часів отця Тихона⁹Ієромонах Тихон (Голенков; 1884–1968) – російський афоніт, старець, духовний батько старця Паїсія. – Ред., приніс ще пару цибулин із городу. Потім ще згадав, що хтось залишив йому консерву з кальмарами. Правда, не знав, як її відкрити, бо відкривачки у нього не було. Тоді він взяв тесло, постукав ним і якось відкрив.

Поставив мені цю консерву, ми сіли і їли в цій пустелі.

Вечірня по чотках

Увечері ми зробили вечірню за чотками, а потім старець відправив мене відпочити, тому що вночі збирався служити Всеношну. Ніхто не прийшов, звичайно ж: ні єпископ, ні священники, ні співаки, були тільки ми вдвох.

Увечері близько 6-ї години, коли вже почало сутеніти, він каже мені: «Будемо служити Всеношну за чотками, і опівночі я тебе покличу читати послідовність до Святого Причастя. А вранці прийде священник зі Ставронікіти послужити Службу. Якщо раптом вночі почуєш шум, не бійся, це шакали».

Старець жив у пустелі, й, природно, навколо бродили дикі звірі. Там, де була його калива, в межах видимості більше ніхто не жив, це була суцільна пустеля. У будиночку в старця було дві кімнати, в одній жив старець Паїсій, а в іншій я. Я запитав його, як будемо звершувати Всеношну?

“Програма” Вечірньої служби отця Паїсія

Він мені: «Слухай, що треба робити», – і дав мені програму, щоб я її дотримувався та не заснув.

Так ось, що він мені сказав зробити: 300 молитов, тобто одну вервицю на 300 вузликів, «Господи Іісусе Христе, помилуй мене», ще одну вервицю на 300 молитов: «Пресвята Богородице, спаси мене», ще чотку: «Господи Іісусе Христе, помилуй твій світ», ще одну чотку: «Пресвята Богородице, спаси та допоможи твоєму світу», ще одну за померлих, одну за живих, одну Хресту: «Хрест Христов, спаси нас твоєю силою», і ще одну на славослов’я: «Слава Тобі Боже наш, слава Тобі». Старець сказав мені, що коли я це закінчу, то треба починати знову.

Ми почали службу приблизно о 6-7 годині вечора. Через стінку я чув його рухи. Оскільки у святого старця Паїсія був туберкульоз і йому вирізали три чверті всіх його легенів, залишивши тільки половину однієї легені, він легко втомлювався й починав важко дихати. Через те, що стіни були дуже тонкими, було чутно, як він дихає.

Кожні півтори години він стукав по стіні та питав мене: «Дьяко, ти спиш?»

Я відповідав: «Ні, герондо, не сплю».

Час пробіг так швидко, що я навіть не помітив. Молитви старця були дуже сильними, і я відчував цю благодать, яка виходила від нього.

«Пресвята Богородице, спаси нас, Маріє, Мати Божа…»

Увечері о 6-тій годині за візантійським часом, а за мирським о 00:30, він покликав мене до церківки читати послідовність до Святого Причастя. Я пішов разом із ним до церкви. Церква була дуже маленька. Іконостас складався всього з п’яти ікон. Від того місця, де стояв я, через 1,5 метра був уже іконостас.

Колись у цій церкві служив сам отець Тихон, святий російський старець, духівник старця Паїсія. Отже, старець поставив мене в стасидію, дав свічку й сказав читати, а сам стояв поруч і промовляв славослов’я з послідування: «Слава Тобі Боже наш, слава Тобі», – а я читав все інше.

Після кожного вірша старець робив великий поклін, а я стояв на своєму місці й читав. Коли ми дійшли до молитви «Пресвята Богородице, спаси нас, Маріє, Мати Божа…», почувся якийсь шум, як вітер, хоча вітру не було, бо вікна й двері були зачинені. Церква в одну мить вся наповнилася світлом, а лампада біля ікони Пресвятої Богородиці захиталася.

Я був у сум’ятті.

Подивився на старця, але він показав мені жестом, що не потрібно зараз нічого говорити, й опустився на коліна. Я залишився стояти зі свічкою в руці. Я помітив, що церква наповнилася світлом, тому що для того, щоб читати, мені вже не потрібна була свічка. Це тривало близько півгодини або 40 хвилин. Весь цей час старець стояв на колінах, і я вирішив продовжувати читати все сам.

Тільки-но я дійшов до молитви святого Симеона Нового Богослова «Від лихих уст, від мерзенного серця…», тієї ж миті все потемніло в церкві, лампадка перестала гойдатися, і все повернулося на круги своя. Старець продовжував стояти на колінах, нічого не кажучи.

Коли ми закінчили Послідовність, він покликав мене посидіти трохи.

Ми сіли, і я його питаю:

– Герондо, що сталося?

– А що сталося?

– Ну тоді, коли ми були в церкві.

– А що ти бачив?

Я йому розповів про світло, про лампадку.

– Щось іще бачив? – запитав старець.

– Ні, більше нічого, – кажу я йому.

– Ну й нічого там не було.

– Як нічого? Я ж бачив! У церкві було п’ять лампад, а гойдалася тільки одна, що означає, що це було не просто через протяг.

І старець раптом каже мені:

– Так. Хіба ти не читав, що Богородиця ходить ввечері по келіях і дивиться, чим там займаються ченці? Зайшла Вона й до нас, побачила двох божевільних і похитала трохи свою лампадку, щоб нас привітати.

Стільчик…

А потім раптом старець Паїсій додав:

– Там, де ти зараз сидиш, знаєш, хто сидів?

Там був стільчик, на якому стояв свічник, а зверху висіла іконка святої Євфимії.

– Ні, герондо, звідки ж мені знати, хто сидів на цьому стільці.

Тоді він розповів мені чудо з`явлення святої великомучениці Євфимії.

Одного разу старець поїхав до жіночого монастиря в Суроті з одного церковного питання до митрополита. Вони поговорили, старець висловив свою думку, але в ньому залишався певний сумнів: а раптом він був неправий? У той час в монастирі паломничали якісь студентки й дуже хотіли зустрітися зі старцем. Оскільки старець збирався виїжджати наступного дня, то він попросив черниць передати, що не зможе їх прийняти. Тоді черниці звернулися до старця, щоб він дозволив цим студенткам підійти до нього за благословенням.

«Нехай приходять», – сказав він.

Прийшло близько п’яти-шести дівчат, і одна з них, більш смілива, каже старцю: «Герондо, я дуже хочу з вами поговорити»

– На жаль, не можу, я вранці їду, – відповів їй старець Паїсій.

– Гаразд, тоді я приїду до вас на Афон. Благословіть? – каже вона йому.

– Приїжджай! – відповів старець, пожартувавши. Старець був людиною веселою, тому часто жартував.

Жінка на Афоні?!

Через два-три дні після його повернення на Афон одного ранку, коли старець читав 9-тий і 3-тій час, раптом пролунав стукіт у двері.

«Хто там?» – запитує старець Паїсій. – «Відкрий, отче», – каже йому жіночий голос. – «Хто це?» – запитує він. – «Євфимія», – чується відповідь. Старець відразу згадав ту дівчину й подумав: «Вона що, з розуму з’їхала та приїхала на Афон?! 😳 Що ж мені тепер робити? Вона, напевно, переодяглася в чоловічий одяг і так приїхала».

Старця охопили різні думки. Він нічого не відповідав. У двері знову пролунав стукіт:

– Відкрий, отче!

– Хто ти?

– Я Євфимія.

Старець не відчиняв. Вона постукала втретє:

– Відчини, отче!

– Я тобі не відкрию.

Тоді вона сама відчинила двері, й до нього в каливу увійшли Богородиця, святий Іоанн Богослов і свята Євфимія. Пресвята Богородиця поглянула на старця з великою любов’ю та посміхнулася йому. Старець впав на підлогу й вклонився Їй, а Вона доторкнулася до його чола. Те ж саме зробив і святий Іоанн Богослов. Старець бачив, що за ними стояла якась дівчина, але не знав, хто вона. Богородиця покликала Іоанна, і вони пішли до церкви, де й зникли.

Перевірка 😊

У келії зі старцем залишилася тільки свята Євфимія. Старець їй каже:

– А ти хто?

– Я мучениця Євфимія.

– Яка Євфимія?

– Ну… мучениця Євфимія.

– Давай перевіримо, чи справді ти мучениця Євфимія чи ні (а старець, доречі, нічого не знав про святу Євфимію).

І тоді він каже їй:

– Давай зробимо три поклони Святій Трійці, перевіримо, чи ти свята.

– Давай, отче.

Старець повернувся в напрямку сходу Сонця і сказав: «В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа», – і зробив земний уклін.

«А тепер повтори ти», – сказав він їй. Вона повторила, тільки встала в напрямку на північ, та й молитву промовила тихо та якось невпевнено. Старець тоді суворо їй сказав: «Ось тут стань і промовляй молитву голосно, щоб я тебе чув!».

Свята Євфимія посміхнулася та каже йому: «Добре, добре, отче!». Вона встала так, як їй велів старець, і промовила ту молитву. Як виявилося потім, старець спершу не помітив, що там, де свята Євфимія вклонилася в перший раз, на стіні висіла невелика іконка Святої Трійці, і свята Євфимія вклонилася іконі, а не просто на північ. Старець Паїсій цього не помітив, тому що ікону вішав не він, а ще отець Тихон.

Коли він зрозумів, що це була свята Євфимія, вони присіли в нього у каливі, і свята сіла саме на цю табуретку, на якій тепер сидів я.

Житіє святої Євфимії

Свята спочатку пояснила йому питання, яке старець обговорював із митрополитом, сказавши, що він правильно йому відповів. А потім вона розповіла йому своє життя, бо старець його не знав. Розповіла вона також і про свої муки, і, коли вона про них говорила, старець їх бачив, як ми, наприклад, дивимося телевізор. З великим благоговінням старець дивився на ці події й навіть злякався в якийсь момент, сказавши їй: «Як ти змогла таке витримати?!»

Свята Євфимія посміхнулася та сказала: «Якби я знала, яку славу успадковують мученики на Небесах, я б ще більше постраждала, ніж тоді».

Вони провели весь день разом. Увечері, коли вже сутеніло, вона з ним попрощалася та пішла. З того моменту в тому місці, де сиділа свята Євфимія, у старця стояла та табуретка, невеликий свічник і на стінці була прикріплена паперова іконка. Після того старець Паїсій провів цілий тиждень у затворі. Він нікого не приймав, не їв, не спав, лиш перебував у благодаті.

Літургія

Потім він розповів мені ще багато історій зі свого життя. Про те, як у 12-річному віці побачив Христа. Потім про різні випадки на Святій Горі Афон. І о 6-й ранку, як тільки почало світати, прийшов священник із монастиря Ставронікіта, щоб відслужити Літургію.

Тоді старець сказав мені: «Іди й ти теж служи, дьяко!»

«Де ж мені знайти дияконське облачення?» – запитав я.

 «Зараз я пошукаю», – відповів старець.

Він знайшов якийсь старий стихар ще з часів отця Тихона, замість поручнів зав’язав мені якісь мотузки, зі старої єпітрахилі зробив орар. Слава Богу, нас ніхто не сфотографував у той момент. 😆 Старець читав, а ми служили Літургію. Коли Літургія закінчилася, він пригостив священника лукумом, і той швидко пішов.

Старець мені розповів, що під час служби, на проскомідії, він бачив Агнця Божого, звершення Безкровної Жертви, й описував побачене з великим благоговінням. Усе це відбувалося в понеділок, і я залишився з ним до суботи. Таким чином, я провів весь тиждень поруч із ним, і це був тиждень, сповнений благодаті.

Надалі, коли я приїжджав до нього, старець дозволяв мені залишатися в нього вечорами, і я міг бачити той великий подвиг, який він звершував. Його безперервну молитву і те, як ця людина жила абсолютно надприродним життям.

Наприклад, він міг не спати всю ніч, провівши її в молитві, а потім поспати зранку, коли вже зійшло сонце, близько двох годин, і то неповних. Потім упродовж дня він приймав людей, був радісним, у гарному настрої, розмовляв із усіма. І ніколи не було помітно, що він втомлений. Він нічого не їв. За тиждень міг поїсти тільки один раз.

«Сьогодні будемо готувати»

Наприклад, міг сказати мені: «Сьогодні будемо готувати». – «Що будемо готувати, герондо?» – запитував я. – «Сочевицю», – відповідав він мені. Але як нам було приготувати сочевицю? У нього була одна каструлька розміром зі склянку, яку він зробив із консерви.

Так ось, він клав кілька зерен сочевиці, скільки могло поміститися в цю консерву, ложку рису, ложку масла та варив це все на спиртівці. Ну.. як варив? Швидше підігрівав. Потім розділяв це на дві порції: собі й мені, а потім відправляв мене в монастир Ставронікіта, щоб я поїв і повертався назад.

А сам старець нічого не їв і взагалі не відпочивав. День і ніч він молився.

Страх і благоговіння

У наступні роки я часто бував у старця Паїсія, і ми стали дуже близькими. Сьогодні ми бачимо його на іконостасі. Ми, які знали його особисто, по ідеї не повинні сприймати його як святого, тому що бачили його щодня, разом їли, розмовляли, причому обговорювали не тільки духовні речі.

Іноді я розповідав старцю якийсь анекдот, щоб він посміявся, й різні інші речі, які, на мій погляд, могли його зацікавити. Але попри все це, я жодного разу до нього не звик. Наприклад, я не можу сказати, що коли йшов до старця, то мав однакові відчуття, якби я зустрівся з будь-яким іншим отцем. Навпаки, я завжди відчував страх і точно таке ж благоговіння, як під час наших перших зустрічей.

Так само й щодо інших отців, таких як отець Єфрем Катунакський, отець Єфрем Філофейський, старець Йосип та ін., які не робили чогось особливого, щоб показати свою святість.

 Їм було байдуже, що про них подумають.

Навпаки, іноді ми дивувалися: хіба святий може робити такі речі? Особливо старцю Йосипу взагалі було байдуже, і, оскільки він знав, що є речі, які мене дратували, він їх робив навмисно. Він не приймав ні від кого жодних зауважень і був дуже темпераментним. Крім того, старець Йосип був моїм духівником, тому міг робити все, що завгодно, з метою упокорити мене.

Дійсно, цей афонський досвід має велике значення. Сьогодні, цього дня, я згадував старця Паїсія й тому вирішив поділитися з вами своїми спогадами, наскільки це можливо, тому що такі речі складно описати в повній мірі.

«Потрудіться передати дітям у спадок зібрання святих образів»

Старець Паїсій говорив батькам: «Потрудіться передати дітям у спадок зібрання святих образів». Мавши на увазі, щоб діти з дитинства мали в своїй душі добрі образи та зверталися до них у важкі часи спокус, отримували силу для продовження свого життя. Тому що, якщо в їхніх душах зберігаються погані образи, то вони травмують дітей.

Наприклад, якщо батьки лаються, якщо в сім’ї небезпечно, якщо є страх, насильство тощо, тоді наші діти наповнюються поганими образами. І коли виростуть, матимуть багато проблем у своєму житті.

Я сам тому свідок. Зараз мені 64 роки, і в складні життєві моменти, які трапляються в кожної людини, ці образи, ці спогади зі Святої Гори є для мене доброю спадщиною. Притулком, куди заходить людина й отримує силу, мужність, розраду та підтримку від Бога продовжувати свою боротьбу.

Спогади

Я ніколи не забуду, як вперше опинився в монастирі Філофей в листопаді 1976 року і пробув там цілий місяць. Там тоді ще був старець Єфрем, який пізніше виїхав до Арізони. На той момент йому було 55 років. У першу неділю ми всі разом служили Божественну літургію. Я, як диякон теж був у вівтарі: стояв і дивився на старця та інших отців, які здійснювали службу.

На мене це справило величезне враження. Стільки років минуло, але ця картина не стерлася з моєї пам’яті. Кожного разу, коли я її згадую, я розчулююся і докоряю собі, порівнюючи, як служили ці люди.

Старець був як ангел

Він весь світився, служив з великою увагою і з великою благодаттю. А ще майже всі вони були лисими і їхні голови світилися, відбиваючи світло свічок, і мені здавалося, що ми десь в іншому світі.

Пам’ятаю, як після служби ми пішли в трапезну, старець благословив, ми сіли, я сидів поруч з ним. Він з’їв буквально дві-три ложки і був дуже сконцентрований, безперервно здійснюючи молитву. Велика благодать!

Те ж саме я можу сказати і про багатьох інших отців. Отець Харалампій, який був великим подвижником. Отець Єфрем Катунакський, пророк і людина, справді сповнена благодаті. Наш старець Йосип, який плакав, не перестаючи, протягом всієї літургії, а я дивився на нього і думав, звідки в цій людині стільки сліз. Не так, як це буває у нас, коли ми трохи заплачемо, це були ридання нескінченні. Я його запитав: «Геронда, чому ти плачеш на Літургії?» – А він мені у відповідь: «Про свої гріхи плачу».

Ось такі святі образи залишаються в наших серцях і в наших умах. І добре б зберігати ці образи для наших кровних дітей і для наших духовних чад. А ще важливо, щоб батьки самі мали святий досвід у своєму житті. Якщо так буде, то діти, коли прийде момент їхнього відокремлення, будуть йти від вас, маючи скарбницю духовних багатств.

Якщо ж, навпаки, вони будуть бачити сварки, злобу, страхи, тривоги, то все це вони з собою і заберуть. Тому батьки повинні дбати, щоб передати своїм дітям святу духовну спадщину.

Цією історією митрополит Лімасольський Афанасій поділився на зустрічі з парафіянами 13 вересня 2023 року.

Переклала з гр. Катерина Полонейчик.

(Переклад з рос. ред. N.E.W.O.D.)