Ми повинні приліпитися до Христа
«Ми повинні не просто триматися за Христа, але приліпитися до Нього, бо якщо відійдемо, то загинемо».
1-е послання до Коринфян, розділ 3, вірші 9-17:
9 Бо ми спiвпрацівники Божі, а ви Божа нива, Божа будівля. 10 Я, за даною менi вiд Бога благодаттю, як мудрий архiтектор, поклав основу, а iнший будує на нiй; але нехай кожний пильнує, як вiн будує. 11 Бо нiхто не може покласти iншої основи, крiм покладеної, яка є Iісус Христос. 12 Чи будує хто на цiй основi iз золота, срiбла, дорогоцiнних каменiв, дерева, сiна, соломи, — 13 дiло кожного виявиться; бо день покаже, тому що у вогнi вiдкривається, i вогонь випробовує дiло кожного‚ яке воно є. 14 У кого дiло, яке вiн будував, устоїть, той одержить нагороду. 15 А в кого дiло згорить, той зазнає втрати; а втiм, сам спасеться, але так, нiби через вогонь.
16 Хiба ж не знаєте, що ви — храм Божий i Дух Божий живе у вас? 17 Якщо хто зруйнує храм Божий, того покарає Бог: бо храм Божий святий, а цей храм — ви.
У цих рядках свого послання апостол Павло прагне пояснити вірянам їхню роль і взаємини з Господом нашим Іісусом Христом у процесі творення Церкви.
Святитель Іоанн Золотовустий так тлумачить слова апостола Павла: я проповідував Христа і дав вам деяку основу, деяку фундамент. Тепер будьте уважні й стежте за тим, як ви будуєте на ньому: чи не з марнославством, чи не з метою відхиляти учнів від Христа й притягати їх до людей? Будемо ж всіляко ухилятися від єресей, бо «ніхто не може покласти іншої основи, крім належної».
Тільки Христос дає людині необхідну йому безпеку. Він є Спасителем світу. Нам життєво необхідно бути єдиними з Іісусом, зміцнивши наш зв’язок настільки, щоб жодні обставини не могли нас із Ним розлучити.
Нам життєво необхідно бути єдиними з Іісусом, зміцнивши наш зв’язок настільки, щоб жодні обставини не могли нас із Ним розлучити.
Давайте ж будемо будувати своє життя на цій підставі та приліпимося до Нього, як гілка до виноградної лози.
Між нами й Христом не повинна пролягати жодна тінь, тому що, якщо щось відокремить нас від Христа, то ми одразу втратимо спасіння.
Гілка живиться від того місця, через яке вона кріпиться до лози, а будівля стоїть, тому що її різні частини з’єднані між собою; якщо частини будівлі розходяться, то вона руйнується, бо не має опори. Ми повинні не просто триматися за Христа, але приліпитися до Нього, бо якщо ми відійдемо, то загинемо.
Ми повинні не просто триматися за Христа, але приліпитися до Нього, бо якщо ми відійдемо, то загинемо.
Згідно з тлумаченням святого Золотовустого, Христос є Голова, а ми тіло; хіба може бути якийсь порожній простір між головою та тілом?
Він є Основою, а ми – будівля; Він – Виноградна лоза, ми – гілки; Він – Наречений, а душа людська – наречена; Він Пастир, ми вівці; Він – Шлях, ми – ті, що йдуть по ньому; ми також храм, Він живе в храмі; Він – Первісток, ми – брати Його; Він – Спадкоємець, ми – співспадкоємці; Він – Життя, ми – ті, хто живе; Він – Воскресіння, ми – воскреслі; Він – Світло, ми – освітлювані й просвічувані цим Світлом.
Все це показує єдність і не залишає жодної прогалини посередині, навіть найменшої; тому якщо якась людина хоч трохи відійде від Христа, то, коли продовжуватиме просуватися в помилковому напрямку, незабаром вона дуже відійде від спасіння.
Насамкінець я хотів би навести уривок із «Охридського прологу» святителя Миколи Сербського, складеного ним із безмежною любов’ю.
Ці слова сказала перед своєю смертю блаженна Євфросинія своєму синові, Клименту Анкірському. Перед нами звернення матері, яка бажає, щоб ніщо не розлучило її та її чадо з Милостивим Іісусом:
«Зроби мені честь, сину мій, і мужньо стань за Христа, і сповідуй Його твердо та непохитно!
Сподіваюся, серце моє, що незабаром розквітне на тобі вінець мучеництва й на мою честь, і на спасіння багатьох…
Не лякайся ні погроз, ні меча, ні ран, ні вогню.
Ніщо нехай не відлучить тебе від Христа, але занур свій погляд у небо й звідти чекай великої, вічної та багатої відплати від Бога.
Бійся Божої величі, страшися Його Суду, тремти перед Його всевидячим оком, бо ті, хто зрікся Нього, успадкують вогонь невгасимий і черв’яка невсипного.
Це нехай буде нагородою від тебе, сину мій найсолодший, за біль мій в народженні твоїм і за труди з виховання твого — нехай я назвуся матір’ю мученика…»
