Оповідання для підлітків

ВІКНО

Два важко хворі пацієнти лежали в лікарняній палаті. Лежали довго й шансів на одужання у них не було, вставати вони не могли, читати не було сил, тому їм залишалося лише спілкуватися.

Незабаром про все вже було переговорено, розказано. У хвилини тиші сум і туга підбиралися до серця й стискали їх, немов лещатами.

Вони лежали біля вікна. Але в одного хворого вікно виходило на глуху стіну, а в іншого відкривався приголомшливий вигляд.

І тоді другий почав розповідати про те, що відбувається за вікном. А там вирувало яскраве життя… Виявляється, вікно виходило в парк із дивовижним озером із лебедями, зелені галявини радували очі, квіти вражали соковитими фарбами, а посмішки дітей прикрашали цю життєрадісну картину.

Щоранку пацієнт, якому не пощастило з розташуванням ліжка, з нетерпінням чекав, коли сусід прокинеться та смикав його в передчутті продовження розповідей про життя за вікном.

Він уже знав усіх закоханих, які призначали побачення в парку, сімейні пари, які любили ходити під ручку, ігри, в які грали діти. Літо змінило весну, настала різнобарвна осінь.

Хворий, який був змушений задовольнятися оповіданнями, відчував, що сердиться на свого сусіда, люта заздрість гострими кігтями шкрябала його серце.

«Як же йому пощастило! – Думав другий хворий, – адже ми в рівних умовах, але він може бачити те, що відбувається за вікном, спостерігати за природою, перед його очима пропливають картини щастя, а я в залежності від його оповідань і нічого, крім глухої стіни за вікном, не бачу».

Після чергової розповіді теплої й трохи сумної, адже осінь вже вступила у свої права й легкий смуток відчувався в усьому, перший хворий зітхнув і замовк… Він помер…

Серце сусіда стиснулося від розпачу – адже він втратив друга, але, з іншого боку, щось раділо в його душі – ось тепер він може зайняти місце сусіда та смакувати всі подробиці такого привабливого життя за вікном.

Він зайняв місце сусіда. З нетерпінням зазирнув у вікно і… побачив ту саму глуху стіну з брудної цегли.

«Цього не може бути!» − Закричав він.

«Сестра! – покликав хворий. – Але ж мій сусід бачив! Він бачив парк, озеро, він бачив життя за вікном! Як таке можливо?»

«Цього не може бути, – відповіла медсестра, – хіба ви не знали? Адже він був незрячим».

Досягаймо любові. Адже «любов не заздрить»¹(1 Кор. 13:4). 

ШТОВХАЙМО СВІЙ КАМІНЬ

Колись жив один чоловік, у якого було велике бажання догодити Богові. Він молився день і ніч, доки одного разу Голос із небес не сказав йому: «Я хочу, щоб ти пішов і штовхав той камінь».

Той чоловік прокинувся наступного ранку натхненним і побіг, щоб знайти величезний камінь. Він почав штовхати його, але нічого не відбувалося, він намагався штовхнути його весь день.

Наступного дня він зробив те ж саме, але камінь не зрушив ні на один сантиметр. Він продовжував так штовхати той камінь протягом трьох місяців, поки одного разу він не зневірився і не перестав штовхати.

Цієї ночі йому наснився сон, і Голос Небесний запитав його:

− Чому, ти перестав штовхати?

− Нічого не сталося, камінь не зрушився, − відповів чоловік.

− Нічого не сталося? Подивися на себе! Подивися, наскільки ти став наполегливим і сфокусованим. Подивися, наскільки сильними стали твої м’язи. Ти вже не та людина, якою ти був, коли почав штовхати цей камінь. Крім того, Я не казав тобі зрушити цей камінь; Я сказав тобі штовхати його. Я сам зрушу камінь, коли прийде час.

Продовжуйте штовхати ваш камінь. Він зрушиться в правильний момент, в ідеальний час, коли ви найменше цього очікуєте.

І чудові речі вже відбуваються з вами, навіть якщо ви їх ще не помічаєте.

«Уповай на Господа та роби добро; живи на землі та зберігай істину… Предай Господу шлях твій і уповай на Нього, і Він зробить, і виведе, як світло, правду твою й справедливість твою, як полудень“²Псалом 36:3-9.