Забути про себе
«Будьте в Мені, і Я в вас. Як гілка не може приносити плоду сама собою, якщо не буде на лозі: так і ви, якщо не будете в Мені»1(Інн. 15:4)
Ніяка людина не може досягти величі сама по собі, вона стає великою стосовно іншого життя, лише, коли втрачає своє життя, щоб зберегти його2(Мф. 10:39).
У чому полягає велич патріотизму, філантропії?
У тому, що ні те, ні інше не вміщує окремих особистостей, все поглине любов’ю до всього людства, особистість людини зникає в одній спільній справі.
Справді, кожен із нас тільки починає жити тоді, коли він вмирає для себе. «Гілка не може приносити плоду сама собою, якщо не буде на лозі».
…кожен із нас тільки починає жити тоді, коли він вмирає для себе. «Гілка не може приносити плоду сама собою, якщо не буде на лозі».
Одне самозабуття не підносить душу. Ми часто говоримо про те, що треба себе забути, але питання, яким чином ми цього досягнемо?
Чи хочемо ми забути про себе, коли помираємо чи народжуємося до нового життя?
Можна забути про себе та своє горе, одурманивши себе наркозом, але це не що інше, як отрута, і в такому засобі одна малодушність.
Але є самозабуття, є знищення болю, яке досягається тільки живою силою, силою любові, яка змушує нас, забувши про себе, пам’ятати лише про інших.
Душе моя, приліпися до лози, увійди повністю в інше життя, в Його життя, зробися членом Його тіла, переймися Його духом. Нехай молитва Господня стане твоєю молитвою, молися, щоб святилося ім’я Його, щоб звершувалася воля Його, щоб панувало Царство Його, щоб людство було позбавлене лукавого, щоб гріх був переможений силою любові.
Тоді, забувши про себе, у постійному спогляданні Христа Спасителя, ти досягнеш того блаженства, яке Господь приготував тим, хто любить Його.
День за днем. 20 вересня
