Довголіття – не завжди благословення Боже
Коли святитель Іоасаф почав керувати своєю єпархією, то запросив до себе всіх священників для знайомства. Після спільного богослужіння пастирі підходили за благословенням до архіпастиря.
Серед них був старий старець, який досяг 130-річного віку. Старий священник пишався своїм довголіттям і був упевнений, що воно було виявом милості Божої стосовно нього за праведне життя.
Господь справді його милував і не посилав смерть, але не за праведність, а навпаки…
Святитель Іоасаф, відпустивши решту священників, затримав старця та почав розпитувати, який гріх тримає його на землі й не дає померти.
Батюшка відповів, що жодного гріха, в якому б не покаявся, за собою не пам’ятає.
Владика продовжував його просити дуже ласкаво та лагідно.
Через якийсь час старець залився сльозами й упав навколішки: він згадав страшний гріх, вчинений ним не один десяток років тому.
Одного разу, коли він був парафіяльним священником, після Божественної літургії він зібрався йти додому.
Раптом слуга поміщика заходить до церкви і передає вимогу свого пана про те, щоб Літургію відслужили ще раз.
У храмі був один престол, тому цього ж дня звершувати Літургію вдруге не можна було.
Проте пан наполягав, і церковні правила були йому ніпочому.
Злякавшись загроз пана більше, ніж Божого гніву, священник пішов на гріх.
Коли він уже підійшов до святого престола та почав готуватися до служіння Літургії вдруге, то почув голос, що наказував йому: «Зупинися!».
Священник злякався, але страх перед поміщиком переміг: він виголосив перший вигук Літургії.
І знову почув попередження: якщо він наважиться зараз служити Літургію, то буде проклятий.
Але тут священника охопило безумство, і він, відповівши зухвало: «Сам будь проклятий», продовжив службу.
З того моменту до зустрічі того священника з владикою Іоасафом минуло понад сім десятків років, храм зруйнувався, а на його місці орали поле.
Святитель прокоментував розповідь священника-довгожителя: «Нещасний, що ти накоїв… Ти прокляв Ангела Божого, Хранителя того місця святого… Обидва ви пов’язані прокляттям і дотепер. Ось причина довголіття твого».
У терміновому порядку приготували похідну церкву, разом із якою архієрей зі старцем вирушили шукати місце згадуваного храму.
На знайденому місці грішний священник відслужив Божественну літургію, після якої святитель наказав йому прочитати молитву «Нині відпускаєш раба Твого, Владико…». Потім святитель Іосаф прочитав над священником розрішительну молитву про прощення всіх його гріхів.
Так священник досяг миру з Ангелом, який охороняв святий престол, а також зі своєю совістю.
Плачучи та з вдячністю він потягнувся до єпископа, сили його залишали.
Святитель Іоасаф обійняв священника, що помирав. Батюшку поховали на тому самому місці.
Уривок із життя свт. Іоасафа Бєлгородського
