Таємниця спасіння, що відкривається молитвою

Як спастися? Це благочестиве християнське запитання природньо народжується в розумі кожної особи, внаслідок відчуття пошкодженої та розслабленої природи людини й залишку в ній вічного прагнення до істини та праведності.

Кожний, хто хоч трохи вірить у безсмертя та воздаяння у вічному житті, мимоволі замислюється над цим запитанням, коли звертає свій погляд на небо.

Вагаючись, людина розпитує про це осіб розсудливих та досвідчених, потім читає за їхньою вказівкою повчальні книжки духовних авторів на цю тему, прагнучи неухильно слідувати почутим і прочитаним істинам та правилам.

З усіх цих настанов людина дізнається про необхідні умови для спасіння:

• благочестиве життя,
• подвиги й працю над самим собою для рішучого самозречення, яке скеровує до творення і добрих діл,
• до постійного виконання Божих заповідей, що свідчить про непохитність і твердість віри.

Далі їй проповідують, що всі ці умови для спасіння обов’язково слід звершувати в глибокому смиренні та в сукупності. Адже оскільки всі чесноти залежать одна від одної, то й повинні одна одну підтримувати, одна одну вдосконалювати й надихати, подібно як промені сонця тільки тоді являють свою силу та дають полум’я, коли зосереджуються в одній точці. А інакше «неправедний в малому, є неправедний і в великому».

Окрім цього для найбільшого переконання в необхідності цієї складної та сукупної діяльності, людина чує високу похвалу красі чеснот і осуд низькості та тяжкості гріхів.

Все це закріплюється правдивою обіцянкою або великої нагороди та блаженства, або болісного покарання та скорбот у вічному житті.

Таким, зокрема, є характер проповідування в новому часі! Так скерований, той, хто палко бажає спасіння, з усією радістю приступає до виконання наставлень і використання на досвіді усього почутого й прочитаного.

Проте на жаль! Уже на першому кроці свого прагнення людине не бачить можливості досягнути своєї мети. Вона передбачає та навіть відчуває, що її пошкоджена й розслаблена природа візьме верх над переконаннями розуму; що свобідна воля людини зв’язана, здібності пошкоджені, сила духа знемагає.

Пересвідчившись у своєму безсиллі, людина природньо доходить до думки, чи не знайдуться якісь засоби, що посприяють виконанню того, що приписує Божий закон, що вимагає християнське благочестя та що виконували всі, які удостоїлись отримати спасіння та святиню?

Тоді, щоб примирити в собі вимоги розуму та совісті з неміччю сил, людина ще раз звертається до проповідників спасіння із запитанням: як спастися? Як виправдати недоступні для неї умови спасіння? І чи в силах виконати проповідник все те, чому він повчає?..

«Проси в Бога, молися Богові, щоб Він допоміг тобі!» То ж, чи не доцільно було б, якби спочатку або завжди й при всьому навчати молитві, яка є винуватицею виконання всього, чого вимагає християнське благочестя та якою знаходимо спасіння?

Такий висновок робить той, хто запитує, і разом із тим приступає до вивчення молитви: читає, роздумує, співвідносить вчення тих, які писали про неї.

Дійсно, багато знаходить у них світлих думок, глибоких знань і висловлювань. Той чудово роздумує про необхідність молитви, інший – про її силу, благотворність, про обов’язок молитися, про те, що для молитви необхідні ревність, увага, теплота духа, чистота думки, примирення з ворогами, смирення, сокрушення й інше, що має бути при молитві…

А що таке молитва сама в собі та як саме молитися, — оскільки на ці хоч і найперші й найнеобхідніші питання досить рідко можна знайти докладні та загальнозрозумілі пояснення, то той, хто ревно бажає молитви, знову залишається під покровом таїни.

Йому із загального читання вкоріниться в пам’яті хоча й благочестивий, однак лише зовнішній бік молитви. Тому він прийде до такого умовиводу та висновку: щоб молитися, треба ходити у храм, хреститися, кланятися, ставати навколішки, читати Псалтир, канони, акафісти… Це — загальне поняття про молитву тих, які не обізнані з писаннями про внутрішню молитву та споглядальними творіннями Святих отців.

І нарешті допитливий натрапить на книгу під назвою «Добротолюбіє», в якій 25 Святих отців зрозуміло виклали науку істинної та суттєвої сердечної молитви.

Тут таємниця спасіння та молитви починає для нього підіймати завісу, і він бачить, що істинно молитися – це значить спрямувати розум і пам’ять до постійного згадування Бога, ходити в Його присутності, збуджувати себе до Його любові через богомислення та поєднувати ім’я Боже з диханням і рухами серця, керуючись при цьму призиванням устами найсвятішого імені Іісуса Христа, або творенням Іісусової молитви, в будь-який час і на всякому місці, й при будь-якому занятті безперервно.

…істинно молитися – це значить спрямувати розум і пам’ять до постійного згадування Бога, ходити в Його присутності, збуджувати себе до Його любові через богомислення та поєднувати ім’я Боже з диханням і рухами серця, керуючись при цьму призиванням устами найсвятішого імені Іісуса Христа, або творенням Іісусової молитви, в будь-який час і на всякому місці, й при будь-якому занятті безперервно.

Хоча ці світлі істини й висвітили знання шукача та відкрили йому шлях до вивчення й досягнення молитви і, навіть, переконають його негайно розпочати виконання цих мудрих настанов, однак при своєму досвіді, діючи періодично, людина ще не буде позбавлена труднощів, аж доки досвідчений наставник не відкриє їй (по тій самій книзі «Добротолюбія») у всій повноті таємниці, що лише частота або безперестанність молитви (як би вона спочатку не вимовлялася) є одним могутнім засобом як досконалості внутрішньої молитви, так і спасіння душі.

…лише частота або безперестанність молитви (як би вона спочатку не вимовлялася) є одним могутнім засобом як досконалості внутрішньої молитви, так і спасіння душі.

Часте повторення молитви є основою або фундаментом, який тримає на собі все коло спасительної діяльності, як підтверджує це й святий Симеон Новий Богослов: «Той, – говорить він, – хто безперестанно молиться, в цьому одному зібрав усе добро».

Отже, щоб представити істину цього відкриття у всій повноті, наставник розвиває її в такому образі: «Для спасіння душі необхідна, по-перше, істинна віра: Святе Письмо говорить: «Без віри не можливо вгодити Богу»¹(Євр. 11, 6): «Той, хто не буде мати віри, буде осудженим».

Але з того ж Святого Письма видно, що людина не може сама по собі зародити в собі віру навіть як гірчичне зерно; що віра – Божий дар, і дається вона Святим Духом як духовний дар.

…людина не може сама по собі зародити в собі віру, навіть, як гірчичне зерно; що віра – Божий дар, і дається вона Святим Духом як духовний дар.

Що ж робити в такому разі? Як примирити людину віри з неможливістю народитися знову без дару Святого Духа?

Лише в Святому Письмі відкритий засіб для цього і наведені приклади: «Просіть і дасться вам». Апостоли не могли самі по собі збудити в собі досконалої віри, але молили Іісуса Христа: «Господи, подай нам віру». Ось приклад здобуття віри! Звідси видно, що віра здобувається молитвою.

…віра здобувається молитвою.

Для спасіння душі при істинній вірі потрібні добрі справи, чесноти, бо «віра без діл є мертвою», бо ділами виправдається людина, а не лише вірою. Якщо хочеш мати життя, зберігай заповіді: не вбий, не чини перелюбу, не кради, не свідчи брехливо, поважай батька і матір, полюби ближнього, як себе самого. І ці заповіді треба виконувати всі, бо «хто дотримається цілого закону, але згрішить у одному, буде винен у всьому». Так вчить святий апостол Яків.

Для спасіння душі при істинній вірі потрібні добрі справи, чесноти.

А святий апостол Павло, зваживши на людську неміч, говорить, що «від дії закону не зможе оправдатися ніяка плоть», бо «…знаємо, що є закон духовий, а я тілесний, запроданий під гріх. Бо, що роблю, не розумію: я бо чиню не те, що хочу, але що ненавиджу, те роблю… Отже, то я сам служу розумом законові Божому, а тілом – законові гріха»²(Рим. 7, 14-15, 25).

Тож яким чином можна виконати потрібні справи закону Божого, коли людина безсила та не має змоги виправдати в собі заповіді?

Не має змоги тільки до тих пір, доки не просить про це, доки про це не молиться. «Не маєте, тому що не просите», — показує причину святий апостол. Та й сам Іісус Христос говорить: «Без Мене не можете робити нічого». А як робити з Ним, вчить цього так: «будете в Мені і Я в вас». «Якщо хто перебуватиме в Мені, багато отримає плодів».

А бути в Ньому означає безперестанно просити в Його ім’я: «Якщо щось просите в Ім’я Моє, Я дам». Отже, можливість виконання добрих діл також здобувається молитвою.

…бути в Ньому означає безперестанно просити в Його ім’я…можливість виконання добрих діл також здобувається молитвою.

Приклад цього – сам апостол Павло, який тричі молився про подолання спокус, схиляв коліна перед Богом Отцем, щоб Він зіслав утвердження у внутрішній людині й, нарешті, заповідав перш за все «творити молитви»  про все і навіть «безперестанно молитися».

Зі сказаного виходить, що все спасіння душі людини залежить від молитви, а тому вона необхідна перш за все, бо нею оживляється віра, через неї сповняються всі чесноти.

…спасіння душі людини залежить від молитви, а тому вона необхідна перш за все, бо нею оживляється віра, через неї сповняються всі чесноти.

Коротко кажучи, при молитві все сприяє успіху, а без неї ніякого діла християнського благочестя не можливо виконати.

Тому-то безнастанність, повсякчасність дана виключно лише молитві. На тренування в інших чеснотах відведено певний час, а в молитві заповідається вдосконалюватися безперервно: «безперестанно моліться», «належить завжди молитися, молитися повсякчас і на всякому місці».

Істинна молитва висуває свої умови:

• її слід приносити з чистотою думок і серця,
• з полум’яною ревністю,
• з пильною увагою,
• з трепетним благоговінням
• і з глибоким смиренням.

Але, хто добросовісно усвідомивши, не погодиться, що він далекий від перелічених якостей для звершення розумової молитви, що він виконує свою молитву більше з необхідності, силуючи себе, ніж спонуканий потягом, насолодженням молитвою, любов’ю до молитви?

Про це й Святе Письмо свідчить, що людина не в силах оновити та досконало очистити розум від непристойних думок: «притаманні бо людині злі думки від юності її», що єдиний Бог дає нам інше серце та новий дух, «бо то Бог викликає і хотіння, і діяння за своїм бажанням». І сам апостол Павло сказав: «Дух мій (тобто голос мій) молиться, а розум є без плоду». І «не знаємо, як і про що молитися», — підтверджує також він.

З цього виходить, що ми не можемо самі по собі істинно молитися, не можемо в молитві нашій віднайти суттєві її властивості.

Що ж при такому безсиллі кожної людини залишається можливим зі сторони її волі та сили для спасіння душі?

Віри вона не може здобути без молитви, добрих діл – також; нарешті й істинно молитися безсила.

Що ж залишається на її долю, що дається її свободі та силам, щоб не загинути, а спастися?

Оскільки будь-яка справа має свою якість, то саме її залишив Господь у своїй волі та даруванні. А щоб ясніше показати людську залежність від Божої волі та глибше занурити людину в смирення, Бог залишив волі та силам людським лише кількість молитви, заповів безперервно молитися, молитися повсякчас у будь-якому місці. А цим і відкривається таємничий спосіб для досягнення істинної молитви, а разом з нею і віри, і сповнення заповідей, і спасіння.

…щоб ясніше показати людську залежність від Божої волі та глибше занурити людину в смирення, Бог залишив волі та силам людським лише кількість молитви, заповів безперервно молитися, молитися повсякчас у будь-якому місці.

Отже, на долю людини дається кількість…Частота молитви залишається на її власну волю.

Так само вчать цьому й Отці Церкви.

І святий Макарій Великий говорить: «Молитися як-небудь (але часто) є в нашій волі; а молитися істинно є даром благодаті».

Преподобний Ісихій говорить, що до частоти молитви можна звикнути, і тоді вона входить у нашу природу; що без частого призивання імені Іісуса Христа не можливо очистити серце.

Преподобні Каліст та Ігнатій радять звершення подвигів та чеснот розпочинати молитвою в ім’я Іісуса Христа часто та безперервно, бо частота й нечисту молитву підносить до чистої.

Блаженний Діадох стверджує, що коли б людина якнайчастіше призивала ім’я Боже (молилася), то не грішила б.

Які досвідчені, глибокі та близькі серцю ці практичні настанови Отців! Вони в мудрій простоті проливають світло на засоби та середники для вдосконалення душі. І як вони різняться з моральними настановами теоретичного розуму!

Розум переконує: роби те й те добро, озбройся мужністю, приклади силу волі, впевнись у благих наслідках своїх діянь, наприклад: очисти розум і серце від марної мрійливості, заповни їхнє місце повчальними роздумами, роби добро та будеш у пошані та спокої, живи так, як вимагає розум і совість…

Але, на жаль, усе це при всіх зусиллях не досягає своєї мети без чистої молитви, без прихилення її Божою милістю.

Після цього ще раз переглянемо повчання Отців і подивимося, що вони говорять, наприклад, про очищення душі.

Святий Лествичник пише: «Під час затьмаренні душі нечистими думками, поборюй супостатів Іісусовим іменем, часто повторюючи його. Міцнішої й успішнішої зброї не знайдеш ані на землі, ані на небі».

Святий Григорій Синайський повчає: «Знай, що ніхто не може втримати розум свій сам, а тому при нечистоті думки частіше й багаторазово прикликай ім’я Іісуса Христа, й думки самі собою заспокояться».

Що за простий та зручний, але й переконливий спосіб, протилежний настанові теоретичного розуму, який самозарозуміло намагається досягнути чистоти лише власним зусиллям!

Зрозумівши ці досвідчені настанови святих Отців, приходимо до такого висновку: що головний, єдиний і найзручніший спосіб для спасенних діл і духовної досконалості є частота, безперервність молитви, якою б немічною вона не здавалася!

… головний, єдиний і найзручніший спосіб для спасенних діл і духовної досконалості є частота, безперервність молитви, якою б немічною вона не здавалася!

Християнська душе! Якщо ти не знаходиш в собі сили вклонитися Богові в дусі та в істині, якщо серце твоє ще не відчуває теплоти та солодкого смаку розумом і не має внутрішньої молитви, то принеси в молитовну жертву те, що можеш, що є в твоїй волі, що відповідає твоїм силам: нехай твій розум і серце спочатку зрідняться з частим невідступним молитовним благанням, нехай часто, безперервно прикликають могутнє ім’я Іісуса Христа; це не тяжка праця, і кожному вона під силу!

Цього ж вимагає і досвідчена заповідь святого апостола: «Приносьте завжди жертву Богові, а саме плід уст, які ісповідують ім’я Його».

Від частоти молитви обов’язково виробиться навичка, яка стане природньою, та з часом наверне розум і серце в належний настрій.

Зауваж при цьому, що якби людина, сумлінно виконувала лиш одну Божу заповідь про безперервну молитву, то в одній цій заповіді вона виконала б й усі інші.

Адже якщо людина безперервно в будь-який час, при всіх справах і заняттях творила молитву, таємно прикликала божественне ім’я Іісуса Христа, хоча спочатку й без душевної теплоти та ревності, тільки змушувала себе, то тоді б не мала коли пустословити, засуджувати ближніх, марнувати час на плотські гріховні задоволення: її злочинна думка, розвиваючись, зустрічала б перепону, кожна гріховна справа не обдумувалася б так ретельно, як в незайнятому розумі, зменшилися б, або й навіть зникли, і багатослів’я, і пустослів’я, і кожен вчинок негайно очищала б благодатна сила Божого імені, яке неодноразово й призивають.

Часте вправляння в молитві відволікало б душу від гріховних справ і привернуло б до істинного її покликання – до поєднання з Богом!

Чи бачиш тепер, наскільки важливою та необхідною в молитві є її кількість?

Частота молитви є єдиним засобом для здобуття чистої та істинної молитви; найкращим і найпевнішим вишколом і найбільш надійним шляхом для досягнення молитовної цілі та спасіння!

Частота молитви є єдиним засобом для здобуття чистої та істинної молитви.

Для більшого переконання в необхідності та результативності частої молитви якомога краще запам’ятай:

І) що кожне збудження, кожна думка про молитву є дією Святого Духа та голосом твого ангела-охоронця;

2) що ім’я Іісуса Христа, яке прикликаємо в молитві, містить у собі самодостатню та самодіючу благотворну силу,

а тому

3) не бентежся нечистотою або сухістю твоєї молитви, а терпляче очікуй плоду від частого прикликання Божого імені.

4) Не слухай недосвідченого, безглуздого навіювання світу, ніби одне, хоча й невідступне, але холодне взивання є зайвим багатослів’ям.

Ні! Сила Божого імені та часте прикликування його принесуть свій плід у свій час!

Чудово розмірковує про це один із духовних письменників: «Знаю, – каже він, – що для багатьох удавано духовних псевдофілософів, які шукають всюди псевдовеличі нібито благородних вправ, в очах розуму й гордості, — просте, усне й одиничне, але часте тренування в молитві здається малозначним недостойним заняттям або дрібницею.

Однак помиляються вони, нещасні, й забувають настанови Іісуса Христа: «Якщо не будете, як діти, не ввійдете в Царство Боже».

Вони являють якусь науку з моління на хитких засадах природнього розуму! Чи потрібно великої вченості, розуму або знання, щоб чистосердечно промовити: «Іісусе, Сину Божий, помилуй мене!»?

Чи не такі часті молитви схвалював сам божественний наш Учитель?

О, християнська душе! Не спи та не замовкай у безперервних благаннях твоєї молитви! Навіть, коли крик твій виходить із серця ще розсіяного та наполовину заповненого світом, – не журися. Треба тільки продовжувати його, не мовчати й не перейматися: він сам по собі очиститься від частого повторювання.

Не випускай ніколи з пам’яті, що «Той, хто в нас, є більшим за того, який в світі». «Більший є Бог нашого серця, і це все», – говорить апостол.

Отже, після всіх цих переконань, що частота молитви при безсиллі така могутня, безумовно доступна для людини та перебуває в її повній волі – наважся спробувати хоча б один день (для першого разу) провести в спостереженні за собою, за частотою твоєї молитви так, щоб на молитовне прикликання імені Іісуса Христа було використано значно більше часу впродовж доби, ніж на інші заняття.

І ця перевага молитви над житейськими справами — в часі — безумовно переконає тебе, що цей день не пройшов марно, а здобутий для спасіння, що на терезах Божого правосуддя часта молитва переважує шальку твоїх немочей і пом’якшує гріхи якогось дня в пам’ятній книзі совісті, ставить тебе на ступінь праведності, й дарує надію отримати освячення й у вічному житті.

Про молитву Іісусову. /Укладач монах Харитон., 1992