Брехня та праведність у світі
Зараз обман вважають досягненням
Озлобленість людей перейшла всі межі. Люди прагнуть обдурити один одного й обман вважають досягненням.
Правда, як же наповнився брехнею світ!
Роблять все несумлінно, халтурно, але грошей при цьому деруть більше, ніж за старих часів. І взагалі, що не візьми, все забрехалося та схалтурилося.
Одного разу хтось приніс мені розсаду помідорів. Кожна рослина була посаджена в малюсінький целофановий пакетик, заповнений грудочками землі упереміш із чорноземом і крупнозернистим піском, щоб із пакетика не зникала волога. Тобто поливати розсаду водичкою їм важко!
Суміш була не вгноєна – тільки зверху трішки посипали – ніби перчинки! Ну й що ж – коли я дістав розсаду з пакетиків, з’ясувалося, що всі корінці погнили. Довелося на якийсь час повністю присипати розсаду землею, щоб вона дала нові корінці.
Ох, як же дурять людей!
Принесли мені якось велику коробку з солодощами. Я не відкривав її, а чекав, коли прийде велика група прочан. «Інакше, – думав я, – солодощі залишаться неспожитими й у відкритій коробці їх зіпсують мурахи».
Одного разу, коли зібралося багато народу, я порахував, що солодощів у коробці повинно вистачити на всіх і ще залишитися.
Відкрив коробку й побачив, що майже вся вона була заповнена пінопластом, і тільки в середині було крихітне вільне місце для солодощів – тобто майже вся коробка виявилася порожньою!
Іншого разу мені принесли красиву подарункову коробку з лукумом, перев’язану стрічкою.
«Прибережу її для дітей з Афоніади», – вирішив я. Але коли я відкрив її, то побачив, що лукум був старий і вже черствий. Я такою твердого лукуму людям не даю – вибираю м’якший.
– Герондо, ті, хто роблять це, не розуміють, що то неправда?
– Вони вважають це досягненням, тому що в наш час гріх ввійшов у моду і неправда вважається спритністю.
…в наш час гріх ввійшов у моду і неправда вважається спритністю.
На жаль, мирський дух загострює розум у лукавстві, і той, хто несправедливо поводиться зі своїм ближнім, вважає це досягненням. До того ж, про нього говорять: «Ти глянь, спритник, просто диявол якийсь!», водночас ця людина мучиться від докорів сумління, терпить малу пекельну муку.
Якщо людина справедлива, то Бог на її боці.
Сьогодні в цьому світі вже не вистачає місця для всіх. Якщо людина хоче жити чесно й духовно, то їй не знаходиться місця у світі.
– А чому, Герондо, їй не знаходиться місця?
– Якщо чуйна, тонка людина опиниться серед жорстокості й безсердечності, а її життя зроблять безпросвітним, то як вона зможе це витримати?
Або вона повинна, подібно до всіх, ставати лихословом, підлаштовуватися під інших у всьому, або ж їй треба піти.
Проте й втекти вона не може, тому що їй потрібно якось жити.
Наприклад, хазяїн, торговець сіном, каже до свого працівника: «Я тобі довіряю, тому що ти не крадеш. Але до хорошого сіна треба підмішувати й гниле. Коли завантажуєш конюшину, серед добрих оберемків ти повинен класти й трохи перепрілих».
Щоб втримати в себе чесного працівника, хазяїн робить його якимось начальником, але останній змушений діяти так, як того вимагає хазяїн – інакше його викинуть за двері.
Потім бідолаха втрачає сон, починає пити таблетки. Знаєте, як мучаться нещасні люди! Знаєте, яких труднощів, яких насильств багато хто зазнає на роботі від начальників? Життя таких людей стає безпросвітним.
І що їм робити? Залишити роботу? У них є сім’я. Залишатися? Мука. Така безвихідь, що нікуди і ступити. Ніби, як зернятко між двома жорнами, – хоч криком кричи. Доводиться терпіти, боротися.
Буває й таке: на одну людину звалюють всю роботу, а її товариш по службі приходить тільки для того, щоб одержувати зарплату.
Я знаю одного такого чоловіка, він керував у одній організації. Після виборів його зняли з посади, а на його місце поставили іншого – члена тієї партії, яка прийшла до влади.
Цей новий керуючий не мав навіть середньої освіти. Керуючим його зробили, але роботи він не знав, і тому його попередника не могли перевести на інше місце.
Ну, і який же тоді вони знайшли вихід? А от який: поставили в кабінеті керуючого ще один письмовий стіл!
Усю роботу виконував попередній керуючий, а новий тільки сидів, склавши руки: цигарки, кава, балаканина.. Ні сорому, ні совісті! І розумом він до того ж зовсім не вирізнявся – ніс всяку ахінею, а вся відповідальність лягала на його попередника.
Дійшло до того, що бідолаха був змушений піти. «Слухай-но, – сказав він новому, – я, мабуть, піду. Кабінет у нас тісний – два столи ледве вміщаються. Залишайся ти краще сам». Ну, й пішов, тому що той зробив його життя безпросвітним. Але ж не день і не два, а кожен Божий день у тебе над душею стоїть такий тип – це ж справжня мука!
Тягарі справедливої людини
Справедливу людину інші переважно спихають на найостанніше місце або навіть взагалі залишають без місця. З такими людьми поводяться несправедливо, об них витирають ноги, через них переступають.
Проте, чим сильніше люди тиснуть на таку справедливу людину, чим нижче вони її опускають, тим сильніше і вище піднімає її Бог – як вода виштовхує нагору поплавок.
…чим нижче вони (люди) її (справедливу людину) опускають, тим сильніше і вище піднімає її Бог – як вода виштовхує нагору поплавок.
Однак необхідне величезне терпіння. Від терпіння багато що стає на свої місця.
Той, хто хоче жити справедливо та бути чесним стосовно до своєї роботи – чи то він робітник, торговець, чи хто завгодно ще, повинен зважити на те, що, почавши працювати чесно, він дійде до того, що йому, наприклад, нічим буде платити за оренду – якщо, скажімо, у нього магазин. Але в такий спосіб до нього прийде благословення Боже.
Однак не треба прагнути [чесністю і низькими цінами] залучити до себе побільше покупців і замовників. Не це повинно бути метою [чесності] – в іншому випадку Бог нічого не дасть.
Бог не залишить людину, якщо вона скаже так: «Почну жити no-Божому. Не буду чинити ні з ким несправедливо.
Буду називати справжню ціну кожному товару: приміром, цьому ціна п’ятдесят драхм, а тому – двісті».
Вона буде чинити так, а в той же час інший торговець буде продавати ту річ, яка коштує п’ятдесят драхм, за п’ятсот – і розбагатіє. Однак, зрештою, ошуканця розкусять, і він дійде до того, що йому доведеться закривати свою крамничку, тому що йому буде нічим платити навіть за оренду. А чесний торговець потихеньку дійде до того, що в нього відбою не буде від покупців. І, щоб справлятися з їхнім напливом, він буде змушений постійно брати на роботу все нових і нових продавців! Але спочатку треба пройти через випробовування.
Добра людина випробовується, коли проходить через руки злих – подібно до вовни в чесальному верстаті.
Добра людина випробовується, коли проходить через руки злих – подібно до вовни в чесальному верстаті.
Якщо людина слухає диявола, живе хитрістю та лукавством, то Бог не благословляє її труди.
Те, що люди роблять лукаво, – не процвітає.
Може здатися, що справа лукавих людей процвітає, але зрештою вона все одно розвалиться.
У будь-якій справі найголовніше – приступати до неї з прагненням благословення Божого.
Якщо людина живе по правді, то Бог на її боці. А якщо вона до того ж має хоч трішки завзяття до Бога, то відбуваються чудеса.
Якщо людина живе по правді, то Бог на її боці. А якщо вона до того ж має хоч трішки завзяття до Бога, то відбуваються чудеса.
Живучи згідно з Євангелієм, людина живе з Христом і має право на Божу допомогу. А як же інакше? Адже вона має на неї право.
Вся основа саме в цьому. Якщо це є, то боятися нічого.
Значимим є те, щоб Христу, Божій Матері та святим була благовгідна кожна наша дія. Тоді благословення Христове, Божої Матері та святих перебуватиме на нас, тоді на нас буде почивати святий Дух.
Чесність людини – найкраще Чесне Древо.
Якщо хтось нечесний і носить на собі часточку Чесного Древа, то це все одно, якби він не носив нічого. Якщо ж у чесної людини і немає часточки Чесного Древа, то Божу допомогу вона все одно одержує. А уявляєш, якщо в неї до її чесності є ще й часточка Чесного Древа!..
Праведна людина отримує винагороду ще в цьому житті
Я бачив душі, які хоча й були несправедливо скривджені, добрими помислами переборювали неправду, і Благодать омивала їх у цьому житті.
…несправедливо скривджені, добрими помислами переборювали неправду, і Благодать омивала їх у цьому житті.
Багато років тому мене відвідав побожний християнин – людина проста й добра. Він просив мене помолитися за його дітей, щоб Христос просвітив їх і, досягши свідомого віку, вони не почали нарікати на своїх родичів за ту велику несправедливість, яку ті їм зробили.
Потім він розповів мені, у чому була справа, і я зрозумів, що він, дійсно, був людиною Божою.
Він був старшим із п’яти дітей свого батька, і після того, як той несподівано помер, замінив його своїм братам і сестрам.
Як добрий батько він невтомно працював, примножував майно, земельні ділянки, забезпечував сім’ю. Двох сестер видав заміж. Молодші брати теж оженилися й усі гарні угіддя, оливкові сади та інше забрали собі, а йому залишили безплідні, піщані ділянки.
Нарешті, сам він теж оженився, й у нього народилося троє дітей.
Він був уже літньою людиною та думав про те, що його діти, подорослішавши, зрозуміють, що з ними обійшлися несправедливо, і почнуть нарікати.
«Я не засмутився через цю несправедливість, – говорив він мені, – тому що читаю Псалтир. Одну кафізму ввечері й дві перед світанком.
Я вже майже вивчив Псалтир напам’ять, і в жодному псалмі не говориться, що люди несправедливі процвітатимуть, але говориться, що за людей праведних промишляє Бог. Мені, отче мій, не шкода тих ділянок, які я втратив, – мені шкода моїх братів, що гублять свої душі».
Ця благословенна людина поїхала.
Наступного разу він відвідав мене приблизно через десять років. Він прийшов дуже радісний і запитав: «Чи пам’ятаєш ти мене, отче, чи пам’ятаєш?» .
«Так», – відповів я йому і запитав, як його справи.
«Зараз, – розповідає, – я став багатим!»
– Як же це, брате, ти став багатим?
– А от як: ті негідні піщані ділянки, що в мене були, дуже піднялися в ціні, тому що розташовувалися на березі моря. Зараз у мене багато грошей, і я прийшов до тебе для того, щоб запитати, що мені з ними робити».
– Побудуй, – кажу, – своїм дітям будиночок і відклади якісь кошти їм на навчання – поки вони не стануть на ноги.
– Дітям, – відповідає, – я вже відклав, але все одно залишається багато.
– Тоді допоможи бідним – спочатку родичам, а потім і іншим.
– Уже допоміг, отче, але все одно залишається багато!
– Пожертвуй гроші на будівництво храму та каплиць у вашому селі.
– І на це пожертвував, але все одно залишається багато!
Тоді я сказав йому, що буду молитися, щоб Христос просвітив його творити добро там, де в цьому є найбільша необхідність.
Потім я запитав: «А як поживають твої брати, де вони?»
Він розплакався і крізь сльози проговорив: «Не знаю, отче мій, навіть і сліди загубилися. Ділянки в селі, сади й угіддя вони розпродали. Де вони зараз – я не знаю. Спершу виїхали до Німеччини, потім до Австралії, і зараз про них ні слуху, ні духу».
Я не знав, що він так засмутиться через братів, і пошкодував, що запитав про це. Потім я втішив його, і він пішов у мирі. Я сказав йому: «Давай будемо разом молитися, щоб і про них теж дістати радісні звістки».
Потім мені на пам’ять прийшов наступний псалом: «Я бачив беззаконного, як він пишався й розростався, неначе кедр ліванський. А коли я пройшов, його вже більше не було; шукав його, та знайти було годі». З його нещасними братами сталося саме те.
Отже, нема нічого гіршого за неправду. Намагайтеся ж мати благословення Боже на все, що б ви не робили.
Прп. Паїсій Святогорець. З болем і любов’ю про сучасну людину
